Ні, Росія це не припинить
Примітка редакції. Ірина Бороган та Андрій Солдатов препарують російську розвідку. Наприклад, що та брехала про «Службу А» у складі власної «сварки»?
Поки тривають переговори за посередництва США, про мир в Україні багато говорять, хоча й ставляться до його перспектив із чималим скепсисом.
Однак, якщо Володимир Путін усе ж підпише угоду, варто поставити одне питання, яке лунає рідко, хоча має критичне значення: як на це відреагують російські спецслужби?
Для російської держави спецслужб це було б наче отрута. Як мінімум, вона відмовилася би припинити дедалі агресивніші операції тіньової війни за кордоном. Пауза можлива, але відмова від диверсій, політичних убивств та інших брудних методів немислима.
Звідки ми це знаємо? Достатньо поглянути на недавню історію.
Коли організований КДБ державний переворот у Москві провалився в серпні 1991 року, що призвело до стрімкого розпаду Радянського Союзу, президент Росії Борис Єльцин, здавалося, був цілковито налаштований реформувати КДБ. Він навіть розділив цю жахливу всеосяжну організацію на кілька окремих відомств.
Та підрозділи, відповідальні за наступальні спроможності КДБ, виявилися найбільш стійкими до змін і найбільш винахідливими.
Управління зовнішньої розвідки КДБ, яке перетворилося на Службу зовнішньої розвідки (СЗР), пройшло ребрендинг. Директором призначили науковця з досвідом роботи на Заході Євгена Примакова, який намагався зробити так, щоб відомство більше нагадувало академічну установу чи аналітичний центр, ніж розвідувальну службу.
СЗР навіть здійснила організаційну зміну, яка мала продемонструвати, що вона більше не вважає США головним противником Росії: її Перше управління, відповідальне за Північну Америку, об’єднали з управлінням, яке займалося Латинською Америкою. Це мало сигналізувати, що тепер ідеться не про політику, а лише про географію.
Однак коли ЦРУ попросило СЗР припинити підривні операції у США, які в термінології КДБ називалися «активними заходами», реакція виявилася далеко не однозначною.
Генерали СЗР повідомили американцям, що «Службу А», відповідальну за активні заходи, розформували. Але насправді цього не сталося. Вона просто змінила назву й перетворилася на відділ «М», а активні заходи КДБ перейменували на «МС» — «мероприятия содействия», тобто заходи сприяння.
Ті самі люди, які керували цією службою в КДБ, продовжили керувати нею в СЗР.
Що стосується військової розвідки, то там ситуація була, якщо це взагалі можливо, ще гіршою. Попри приниження, якого Радянський Союз зазнав у війні в Афганістані, ГРУ за Єльцина взагалі не реформували. Воно зберегло радянську назву, радянські традиції та радянські методи роботи.
Утім, після ліквідації ролі Комуністичної партії у збройних силах відбулися певні організаційні перестановки, внаслідок яких військова розвідка поглинула наступальні спроможності інших частин величезного радянського військового апарату.
Наприклад, підрозділ психологічних операцій раніше входив до складу Головного політичного управління (ГоловПУР), яке відповідало за ідеологічну обробку рядового складу в дусі комунізму. Коли ГоловПУР розформували, підрозділ психологічних операцій передали військовій розвідці.
Це повністю змінило принципи його роботи. Якщо за часів ГоловПУР підрозділ мав діяти лише на полі бою під час війни, то після реорганізації він почав проводити операції й у мирний час.
Завдяки цим маневрам реформи Єльцина не послабили наступальних спроможностей КДБ і військової розвідки. Проте навіть за таких обставин Єльцин мав справу зі спецслужбами, які були мобілізовані лише частково.
За Путіна ситуація зовсім інша.
Починаючи з 2008–2009 років підрозділи, відповідальні за наступальні операції, значно розширили.
У військовій розвідці ветеранів спецназу почали призначати на посади, пов’язані з плануванням операцій, і вони принесли із собою характерний для спецназу спосіб мислення.
Тим часом були створені Сили спеціальних операцій (ССО), які відіграли ключову роль в анексії Криму. Після 2022 року диверсійний підрозділ ГРУ підвищили, перетворивши його на Департамент спеціальної діяльності (SSD).
У ФСБ підрозділи, безпосередньо залучені до військових операцій і бойових дій, також розширили та підвищили їхній статус. Зокрема, Центр спеціального призначення виріс із двох управлінь до п’яти, одне з яких розташоване в Криму.
Внутрішні війська, які раніше входили до складу Міністерства внутрішніх справ, реорганізували в Росгвардію та перетворили на другу армію з власними танками й важким озброєнням. Навіть СЗР стала більш мілітаризованою.
На відміну від війни в Афганістані, коли радянський КДБ брав участь у бойових діях у дуже обмежених масштабах, російські спецслужби активно залучені до війни в Україні.
Це стало можливим завдяки системі «ротацій», за якою оперативників із центрального апарату та регіональних управлінь регулярно відряджають на окуповані території, де вони тимчасово виконують завдання.
Російські ветерани війни в Україні також стали природним кадровим резервом для підрозділів ФСБ, зокрема тих, що діють за кордоном, а також для інших розвідувальних відомств.
Усе це, разом зі зміцненням підрозділів, відповідальних за проведення диверсій, і дедалі більшою мілітаризацією всіх спецслужб, робить малоймовірним, що вони охоче погодяться припинити операції, завдяки яким здобули таку велику владу.
Це не означає, що вони наважаться відкрито кинути виклик Путіну.
Натомість вони робитимуть усе можливе, аби продовжувати свою діяльність, використовуючи доступ до Путіна. Наприклад, подаватимуть йому інформацію таким чином, щоб спонукати його знову дозволити диверсії як один із варіантів дій.
Це закладено в самій природі держави спецслужб.

