Литва вже біля фронту?
Примітка редакції. Дипломати мріють про мир, солдати воюють. А що робити тим, кого у списку жертв РФ призначено на роль наступної страви?
Для Литви як члена НАТО та ЄС, що межує з російським ексклавом Калінінград і Білоруссю, війна в Україні ніколи не була далеким конфліктом. Це було попередження. Тож як Вільнюс готується до ймовірної війни з Росією?
У Вільнюсі повсякденне життя триває як зазвичай. Але під цією зовнішньою нормальністю Литва зосереджується на зміцненні своєї безпеки. Така її реакція на нову невизначеність у європейському безпековому порядку.
Литва бачить зростання загрози з боку Росії у найближчі три-п’ять років, за словами заступника міністра оборони Кароліса Алекси. Він називає ключовими чинниками нарощування російських збройних сил, їхню готовність застосовувати силу та амбіції РФ змінити безпекову архітектуру Європи. Підготовка Литви є прямою відповіддю на ці події.
«Росія продемонструвала і волю, і готовність застосовувати військову силу для досягнення своїх цілей», — сказав Алекса в коментарі для Euronews, вказуючи на Україну як на найбільш очевидний приклад.
Це стосується не лише України. «Російський режим використовуватиме військову силу як інструмент для зміни європейської безпекової архітектури», — пояснює чиновник.
Результат війни — чи то припинення вогню, чи мирна угода — вплине на позицію Росії. Втім, за словами Алекси, Вільнюс очікує, що Москва й надалі буде зміцнювати свої збройні сили вздовж східних кордонів НАТО, зокрема в Калінінграді. Усі індикатори свідчать про «зростання конфлікту і російської агресії», якщо стримування буде недостатньо сильним, додав він.
Стримування, з точки зору литовської влади, починається з помітної присутності союзників. Із 2022 року активність НАТО в країні значно посилилася, при цьому центральну роль відіграють США та Німеччина.
Ключовою віхою стало рішення Німеччини розмістити в Литві свою бригаду. Вона перебуватиме там на постійній основі, поки що строком до 2027 року. Алекса назвав це «сильним політичним і військовим сигналом», який демонструє: оборона Литви є колективною відповідальністю НАТО, а не лише національною справою.
«Йдеться про оборону з першого квадратного сантиметра нашої території, — каже він. — Ми справді маємо колективно продемонструвати, що це не лише національна справа кожного учасника НАТО».
Німецькі сили вже присутні, тоді як Литва швидко модернізує інфраструктуру для забезпечення місій і прийняття особового складу. Американські війська також підтримують постійну присутність. Інші союзники, зокрема Нідерланди й Норвегія, роблять внесок у сухопутному, повітряному та морському вимірах.
Протиповітряна оборона нині відіграє важливу роль. Литва будує власні системи, тоді як союзники по НАТО ротаційно розміщують наземні системи ППО та винищувачі в Балтійському регіоні. На морі Альянс продовжує Балтійську місію, доповнену зусиллями Євросоюзу зі зміцнення захисту критичної інфраструктури.
Окрім союзницької присутності, головним пріоритетом Литви є амбітне нарощування національної оборони, щоб країна була готовою і стійкою до поточних загроз.
Уряд узяв на себе зобов’язання створити до 2030 року повністю боєздатну армію, спроможну воювати пліч-о-пліч із силами НАТО. Алекса визначає це як центральний стрижень військової модернізації Литви.
«Це означає не лише бойові бригади. Це про всі допоміжні спроможності, необхідні для ведення бойових дій разом із нашими союзними силами тут, у Литві». Логістика, інженерні підрозділи, медичне забезпечення, командування й управління є не менш важливими, — підкреслює заступник міністра.
Для цього Литва інвестує мільярди євро в сучасне озброєння. Серед ключових програм закупівель — танки, бойові машини піхоти (зокрема CV90), німецькі та французькі артилерійські системи, а також американські реактивні системи залпового вогню HIMARS. Ці інвестиції реалізуються у стислі строки, що створює тиск стосовно закупівлі техніки, її інтеграції та доведення підрозділів до боєготовності до кінця десятиліття.
«Ми ж не просто купуємо платформи, — зазначає Алекса. — Литва формує готові до бою підрозділи, сумісні між собою. Вони будуть готові до кінця 2030 року».
Підготовка в Литві виходить за межі суто військової сфери — концепція тотальної оборони зосереджена на зміцненні національної стійкості й готовності на всіх рівнях суспільства.
Ключовим елементом є Союз литовських стрільців. Це добровольче формування на кшталт національної гвардії. Його чисельність зросла приблизно з 10 тисяч осіб у 2021 році до понад 18 тисяч стрільців на даний момент.
«Це демонструє енергію та відданість нашого суспільства, — підкреслює Алекса. — Ми розуміємо, що є малою нацією, але повинні мати стійку й чітко спрямовану оборонну промисловість».
Оборонні видатки відображають ці настрої. Цього року Литва витратить на оборону приблизно 5% ВВП. Громадська підтримка союзників і військових інвестицій є високою. Результати опитування Міністерства оборони свідчать, що майже 80% литовців схвалюють розміщення союзних сил у країні.
Зростає й усвідомлення того, що готовність має виходити за межі професійних військових. Хоча дискусії щодо майбутнього призову тривають — зокрема, стосовно його універсальності та участі жінок — Алекса зазначає, що напрям очевидний: «Набагато, набагато більша частина суспільства розуміє, що потрібно робити більше».
Освіта є складовою цих зусиль. Литва розширює викладання засад національної безпеки та цивільного спротиву в школах і підтримує неформальні ініціативи, такі як цивільні центри навчання роботі з дронами.
«Звісно, це не підготовка до війни в жорсткому сенсі. Але ми даємо своїм дітям можливість попрацювати з дронами, — підкреслює Алекса. — Йдеться про формування цивільних навичок і стійкості в сучасному безпековому середовищі».
Планування оборони дедалі більше зосереджується на загрозах, що не доходять до відкритого конфлікту. Кібератаки, дезінформація, диверсії та інші форми гібридної війни розглядаються як постійні ризики — не лише з боку Росії, а й з боку її партнерів, зокрема Білорусі.
«Ми вже бачимо застосування цих методів, — каже Алекса. — Майбутні конфлікти можуть починатися без перетину кордонів танками».
У відповідь Литва інвестує в кібероборону, інформаційну стійкість і протидію дезінформації, щоб суспільство могло чинити опір маніпуляціям і дестабілізації.
Вільнюс тісно пов’язує нарощування своєї оборонної спроможності з європейською та трансатлантичною підтримкою. Євросоюз надасть значну частку фінансування через «безпекові кредити». Такий формат забезпечить Литві до 6,3 мільярда євро для приблизно 50 оборонних проєктів. Також литовці очікують на додаткову підтримку через оборонні програми ЄС і наступний довгостроковий бюджет блоку.
Не менш важливими, за словами Алекси, є регуляторні реформи, спрямовані на посилення європейської оборонної промисловості. Скорочення бюрократичних бар’єрів і прискорення виробництва є необхідними, якщо Європа серйозно ставиться до стримування.
Військова мобільність залишається ще одним пріоритетом. Швидше переміщення військ і техніки через кордони, яке часто називають «військовим Шенгеном», безпосередньо підтримує оборонні плани НАТО на східному фланзі.
Литва залишається одним із найвідданіших прихильників України, спрямовуючи щонайменше 0,25% свого ВВП на військову допомогу. Крім пожертв, Вільнюс працює над спільними проєктами оборонного виробництва з Україною та європейськими партнерами.
«Підтримка України — це підтримка і нашої власної безпеки, — акцентує увагу Алекса. — Спротив України є першою лінією оборони для Європи».
Литовські посадовці наголошують: Європа не може дозволити собі самозаспокоєння. Головним викликом є збереження динаміки стримування, навіть коли інших спокушає байдужість або хибне відчуття миру.
«Ми не хочемо війни, — каже чиновник. — Ми хочемо стримування».
Його послання Європі є чітким. Справжня безпека вимагає постійної готовності та інвестицій у колективну оборону. Європейські країни мають бути готовими діяти разом, адже ревізіоністські держави вже готуються до своїх подальших кроків.