Знову бачимо каравани
Примітка редакції. Попередня публікація автора могла залишитися непоміченою, а дарма: в наш час бракує плюс-мінус спокійної оцінки ситуації. Так, щоб без емоцій та все ж по суті. Ще й не нудно. На щастя, наступний текст не змусив себе чекати.
Логістичний колапс. Третя фаза війни – насправді звичайне повторення першої?
Україна активно використовує системи HIMARS. У зв’язку із цим російські склади перетворились на достатньо вразливі, а тому надзвичайно малоефективні формування, які банально не здатні забезпечити належний рівень наступальної потужності.
Навіть більше, Росія дійсно помилилась у розрахунках. Адже Кремль відверто сподівався, що так звана «пауза» дасть змогу йому швиденько назбирати свіже м’ясо для подальших бойових дій. Тим самим він зміг би продовжувати свій тиск на Україну, маючи перевагу в чисельності. А ще таким шляхом можна не зважати ані на тактику, ані на стратегію, та й загалом, на логіку – також.
Однак перевага в чисельності жодним чином не стає обов’язковою умовою для нинішнього конфлікту.
Звісно, Україні буде надто складно досягати паритету за всіма напрямками. Проте, як виявилось на практиці, вона все ж здатна повністю винищувати російські склади. Тим самим – не давати Кремлю можливості застосувати всю свою військову перевагу як стримування логістичної проблеми.
Коли логістичні прорахунки (згадайте сумнозвісні поставки «на колесах») досягнуть свого безпосереднього піку, наступ стане банально неможливим для застосування стратегії. Власне, це відбудеться, оскільки у Росії не буде вистачати логістичних зв’язків для проривання лінії фронту – втім, тоді стане неможливою й оборона.
Ба більше, саме логістична проблема поховала першу фазу російської агресії.
Це тотальна перевага в техніці, розтягнута по всій площі країни. Вона перетворена на справжній караван із дохлих верблюдів, що на той момент досягло своєї фінальної іпостасі – перша стадія війни була Росією повністю та беззаперечно програна. Тепер удари України по складах змушують Росію перейти від чисельної переваги до військової та логістичної.
Це здається неможливим на тлі всіх побічних кроків РФ, що виявляє логістичну проблему як основну.
Так, зараз Україні життєво необхідно знищувати склади та локальні центри управління – тож вона цим і займається. А надалі українцям мають надати боєкомплект HIMARS із дальністю пострілу на 300 км. І ось чому Росії, хоче вона того чи ні, необхідно остаточно вийти з території, тимчасово окупованої її військами, хоча б у контексті складів.
Тоді логістичний ланцюжок знову повернеться до свого традиційного русла. Знаєте, що ми побачимо тоді? Каравани з мертвими верблюдами.
Також маю невелику репліку щодо «інтенсифікації» від Шойгу.
Поки хтось з усіх сил намагався усвідомити природу заяви російського міністра оборони про фактично нову фазу війни, я декілька разів згадував свої ж попередні матеріали стосовно того, що час насправді грає на руку Україні. Відповідно, кожен наступний день робить наступ Росії все менш можливим як тест для реальних просувань на лінії фронту.
Такого ж висновку дійшов і Кремль, тим самим намагаючись викрутити Україні руки чисельністю військ.
У результаті лише вкотре довелось поставити у стрій найбільш строкату орду. Бо найманці постійно закінчуються, а солдатів, які ще хоч якось уміють стріляти, чомусь стає дедалі менше.
Розумієте, оскільки розрив логистічних ланцюжків – це натуральна кривава баня для Кремля, Москва наважилась зіграти на випередження. Це ми вже розглядали як єдиний можливий крок російських військ (у рамках нинішньої ситуації) задовго до самої, власне, заяви Шойгу.
До того ж слова міністра загалом нічого не змінили. Якщо така дія стає єдиною – це ж не означає одразу, що вона стовідсотково правильна.
Натовп недосвідчених бандюганів із геть-чисто роздовбаними логістичними ланцюжками здатен хоч якось створити тиск на суперника. Хто ж сперечається? Просто це ніяк не може довести ситуацію до точки значного відступу ЗСУ.
Логістична проблема – це проблема навіть не інтелектуального розвитку головних командирів цієї війни.
Логістична проблема – це остаточний вирок усій системі, яка реально не здатна реагувати мобільно та покладатись на власні низові кадри. Перед вами суцільна клоака: імбецили внизу та дегенерати згори.
Повірте, з такої структури навіть на ходу вдасться скласти базис катастрофи в логістиці. І його Росія ніяк не розв’яже з тієї причини, що вона взагалі не здатна нічого вирішити, зберігаючи власні інструменти побудови влади – власне, логістика лише стала результатом розпаду путінського бачення держави як такої.
Щоб розв’язати проблему в логістиці, необхідно розбивати систему централізованого підпорядкування військовим блазням у погонах. Просто це неможливо у мілітаристській державі.
Ну що ж, остаточне знищення мілітаристського амплуа призведе до завершення цієї війни.
Тож результат патовий... Та все ж єдиний із можливих.
Блог автора: Telegram
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!