Закриття проросійських телеканалів: майбутнє проросійського проекту

Попри загальний позитивний ефект і захват частини українського сегменту соцмереж, блокування роботи телеканалів, які пов'язують із проросійським політиком Віктором Медведчуком, не призводить до однозначного програшу проросійського політикуму в Україні.

У випадку з Медведчуком не йдеться навіть про повну владу його всередині найбільшої проросійської партії «Опозиційна платформа «За життя». Водночас в Україні існує низка проектів проросійського напрямку, які можуть істотно посилитися внаслідок ослаблення Медведчука.

Сам же Віктор Медведчук навіть серед проросійського політикуму визначається занадто різким дискурсом. Його медіа завжди рясніють найбільш радикальними оцінками подій в Україні, особливо у відносинах зі США та конфлікті з РФ. Медіапул Медведчука часом напівжартома-напіввсерйоз називають не проросійським, а просто російським.

Утім, закриття трьох телеканалів знімає лише частину проблеми з проросійськими силами в Україні. Українське суспільство позбавляється трьох серйозних подразників, ключова загроза яких навіть не у формуванні громадської думки у вигідному РФ світлі, а постійне виробництво дезінформації і конспірологія взята як методологія.

Однак ми не маємо переоцінювати масштабність події із закриттям трьох проросійських телеканалів. За твердженням фахівців, з точки зору кількості глядачів вони навіть не наближаються до рейтингами і кількістю переглядів до рівня підтримки проросійської партії «Опозиційна платформа «За життя». З комерційної точки зору їхнє існування так само залишається абсолютно збитковим, адже прибуток від реклами абсолютно не покриває витрат.

Аби зрозуміти конкретніше стратегічну мету існування таких медіапроектів, як закриті проросійські телеканали в Україні, варто звернутися до недавно випущеного стратегічного документа — Білої книги Служби зовнішньої розвідки України. Там окреслюється зокрема і далекосяжна стратегія і тактика впливу РФ на Україну через ряд ключових домінант. Згідно з твердженнями з цього документа:

• на нинішньому етапі у Росії недостатньо ресурсів для «остаточного вирішення українського питання» у силовий спосіб;
• російська політика на українському напрямі має працювати на системну реалізацію довгострокової стратегії руйнації «українського державницького проєкту».

Дані цілі досягаються в тому числі й дезінформаційними заходами, акціями з «рефлексивного управління» — вкидання інформації, яка має на меті істотно змінити громадську думку, посіяти зневіру, ворожнечу, розхитати суспільний консенсус.

З огляду на те, що стратегічна політика РФ відповідає одразу цілому ряду масштабних цілей в Україні, не варто вважати, що точкове застосування зусиль проти трьох телеканалів як джерел дезінформації робить захищеним інформаційний простір України.

Окрім цього, варто звернути увагу й на інші групи впливу в проросійському політикумі, які не припиняють своєї діяльності й цілком можуть скористатися з ситуативного ослаблення Віктора Медведчука. Це, передусім, його колега по фракції ОПЗЖ Сергій Льовочкін, колишній очільник адміністрації президента Януковича і один із впливових політиків у Партії регіонів. Водночас сам Медведчук ані за часів Януковича, ані до них не був членом Партії регіонів чи її партійним функціонером. Незважаючи на велику ідеологічну близькість до цієї партії і статус кума Володимира Путіна, Медведчук не поспішав приєднуватися до неї. Частково цьому міг бути виною особистий конфлікт із Сергієм Льовочкіним, який істотно впливав на кадрову політику Януковича в 2010-13 роках.

Безпосередньо у день після блокування роботи телеканалів Сергій Льовочкін не з'явився у залі Верховної Ради на заклик Медведчука до фракції ОПЗЖ мобілізуватися щодо їх захисту. Водночас Льовочкін вважається особливо наближеним до проросійського олігарха Дмитра Фірташа і є власником одного з найбільших українських телеканалів «Інтер». На відміну від заблокованих рішенням РНБО каналів, цей медіаресурс можна впевнено називати таким, який безпосередньо формує громадську думку найбільших груп населення. Також Льовочкіна небезпідставно пов'язують із групою впливу проросійського олігарха Дмитра Фірташа, втім, говорити про конкретну ієрархію у їхніх взаєминах не доводиться.

З телеканалом «Інтер» і раніше ставалися проблемні ситуації з висвітленням святкування 9 травня в дусі російської пропаганди, або ж питання щодо законності продовження його ліцензії в Україні. Окрім цього, співзасновником цього телеканалу в 1996 році безпосередньо була компанія ОРТ — Общественное российское телевидение, яка й нині в РФ займає однозначно провладну позицію. Аж до 2015 року у списку власників «Інтера» фігурував і російський «Первый канал», який на 75% належить напряму державі Росія.

Втім, на відміну від проблемних історій щодо фінансування телеканалів Медведчука бізнесом з окупованих територій, навряд чи ми побачимо проблеми для медіагрупи Льовочкіна-Фірташа і телеканалу «Інтер» в Україні найближчим часом.

Надалі великий проросійський проект в українській політиці навряд чи буде в орбіті прямого впливу Медведчука, адже медіаресурси конкуруючої групи Сергія Льовочкіна значно більші. Тому і для проросійського руху обиратиметься надалі лінія значно гнучкіша, хоч і проросійська, але більше пострадянсько-патерналістська, ніж слов'янофільсько-конспірологічна.

Водночас сам Медведчук безпосередньо поставлений під загрозу від дезінтеграції державного механізму в РФ і гіпотетичного внутрішнього протистояння в Росії. Він є прямим отримувачем коштів на свою політичну діяльність із РФ.

Водночас, хоч і не без протекції з боку РФ, група Льовочкіна-Фірташа в Україні володіє цілим рядом монопольних газорозподільних підприємств, які приносять прибутки і дають можливість автономного фінансування. Це ж і робить політику власників «Інтера» значно гнучкішою у своїй проросійськості, ніж конспірологічну і дезінформаційну роботу телеканалів 112, NewsOne i Zik, власник яких отримує кошти, напряму контрольовані РФ.

Тому закриті проросійські ресурси і не є історичною зміною становища чи остаточною зачисткою проросійських сил в Україні. Втім, боротьба навіть із такими джерелами дезінформування громадян України в наші складні часи є безумовно важливою.