Перейти до основного вмісту

Як наш генерал реалізував принципи військового лідерства. Теорія

Є історія і кров, але є й відповідальність. Давно Муженка не згадували?

Коли Генштаб і керівництво АТО взимку 2015-го підготували план виведення наших військ із-під Дебальцевого, то одна потвора «в балаклаві» злила його у Facebook на свою сторінку. Нагадаю, що аферист «служив» тоді на МВС і мав там до чогось доступ.

Саме тієї ночі, коли відбувся злив інформації в соціальну мережу, начальник Генштабу, головнокомандувач ЗС України генерал Віктор Муженко усвідомив: штаб сектору втратив управління та зник у «тумані» війни зі зв’язку. Командиру 128-ї бригади Сергію Шапталі та іншим підрозділам була потрібна підтримка й допомога, щоб вийти майже з оточення з найменшими втратами.

"
Віктор Муженко. Фото Володимира Вовкогона

Та дехто з керівництва АТО за таких обставин сам себе «усунув» від виконання власних функціональних обов’язків — від гріха подалі.

Хтось із військових керівників мімікрував у професійно нездатного. Хтось раптово захворів, не мав достатньої волі чи просто не бажав ухвалювати правильне й адекватне (на тлі загальної ситуації) рішення. Можливо, вважав, що це зроблять за нього у Києві. Припускаю, що деякі «полководці» робили це свідомо.

Чому? Щоб колись, після зміни влади, уникнути відповіді на упереджені запитання прокурорів: «Чому не передбачили катастрофічні наслідки, маючи інформацію від розвідників?»

Чи можливо взагалі спрогнозувати наслідки рішень на війні? Казки про розвідників, які можуть надати 100% достовірної та точної інформації військовому керівництву, можна розповісти хіба що воронам. Вони каркатимуть, а деяким «розвідникам» буде від цього приємно.

Можна назвати ще сотні причин, чому так сталося у державі, яка воює. Ще можна ґвалтом звинувачувати військове керівництво у злочинній недбалості.

Окремим політикам дозволено до луску істерично волати: «Хто винен за здачу Дебальцевого?» — та піаритись на крові. Однак факт. Які б не були ці причини — «Грім» залишився один на один зі власним тягарем відповідальності. А потім почав оперативно, не втрачаючи часу, безпосередньо ухвалювати рішення, перебуваючи на зв’язку з тоді ще полковником Сергієм Шапталою.

"

"

Він приймав рішення за тисячі кілометрів від фронту в Києві, незважаючи на те, що передбачити їх наслідки міг лише Бог. Муженко мусив врахувати у рішенні навіть температуру ґрунту, щоб можна було вивести техніку. Погода вдарила на мінус п’ятнадцять. Хвала Богу!

Дебальцевська військова операція стала успішною та «підірвала наступальний потенціал російських військ і дала зрозуміти, що українську армію малою кров’ю не взяти».

Генерали російського ГШ із вилупленими очима плавлять свої мізки, риють кротами інфу в українських слідчих і несуть пропагандистську нісенітницю, коли аналізують, як могла трьохтисячна бригада вийти вцілілою з-під Дебальцевого. Але… у Московії все ж визнали, що без авіації українську оборону не здолати.

З іншого боку, фактом є те, що колишній верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі Веслі Кларк сказав, що після Другої світової війни це найкраща операція виведення з оточення. Її було дуже складно організувати.

Пора єднатись, аби вистояти разом

Зустрічати 128-у бригаду забажав у Бахмуті особисто Петро Порошенко. «Грім» мав розмову із президентом про нагородження комбрига орденом «Золота зірка» і званням Героя України за успішно проведену операцію. Той підтримав пропозицію НГШ.

Напередодні вильоту генерал Муженко запитав чиновників тодішньої АПУ, чи підготували президенту для вручення нагороду.

Один наближений до «тіла» президента клерк відповів йому, що такі високі відзнаки так швидко вручати неможливо. Тоді Муженко відповів, щоб передали «першому», що якщо він не збирається вручати нагороду, яку заслужив комбриг, то нехай летить зустрічати бригаду без нього. Нагороду тоді вручили...

"
Президент України Петро Порошенко (2014–2019) і НГШ, ГК ЗСУ Віктор Муженко (2014–2019) зустріли 128-у бригаду в Бахмуті

Таких ситуацій на критичній межі волі й розуму у колишнього НГШ-ГК за 2014–2015 роки було безліч.

Як же знайти баланс між протиборчими силами, які тягнуть і розривають кожного військового лідера в різні боки? Як йому вирішити дилеми — ситуації, в яких доводиться робити важкий вибір між двома або більше несприятливими чи несумісними альтернативами?

Адже лідерство на війні вимагає від командира розуму: коли вести, а коли дотримуватись вказівок старшого або порад підлеглого; коли відсторонитися і дозволити людям діяти самостійно, а коли зануритися в деталі.

Потрібно мати достатньо волі: коли діяти швидко та агресивно, а коли робити паузу і дозволяти речам розвиватися своїм ходом.

Далі буде.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!