Перейти до основного вмісту

Управління заощадженнями: Сінгапур та анти-Сінгапур. Перший варіант

Тільки двієчник списує всліпу. Ого, та це ж про Україну!

Ця стаття — про економічне диво в Сінгапурі, але в ній жодного слова не буде про Лі Куан Ю. Точніше, ми обмежимося твердження, що він був геніальним політиком. Решта тексту присвячена цифрам і фактам щодо фінансових ресурсів для економічного дива та інструментам для їх накопичення і використання.

Тим, хто не любить тексти, в яких багато цифр і сухих фактів — читати не рекомендую. Але про фінансові показники по-іншому не розказати.1

Усім відомо, що в момент набуття незалежності у 1965 році Сінгапур був бідною країною третього світу. Усім відомо, що подолання бідності досягається шляхом економічного зростання і розвитку, а для цього потрібні капітальні інвестиції. Емпірично доведено: рівень інвестицій має бути, принаймні, на рівні чверті ВВП і вище.

Основні показники інвестиційного процесу в Сінгапурі в перші 20 років незалежності наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Рік

Номінальний ВВП
у сінгапурських доларах, млн

Валові інвестиції

Валові заощадження

Заощадження до інвестицій, %

Приріст реального ВВП, %

сінгапурські
долари, млн

у % до ВВП

сінгапурські
долари, млн

у % до ВВП

1965

2956

648

21,9

341

11,5

52,6

6,6

1966

3323

729

21,9

540

16,3

74,1

10,6

1967

3748

831

22,2

611

16,3

73,5

13,0

1968

4315

1075

24,9

865

20,0

80,5

14,3

1969

5020

1437

28,6

973

19,4

67,7

13,4

1970

5805

2246

38,7

1130

19,5

50,3

13,4

1971

6840

2778

40,6

1287

18,8

46,3

12,5

1972

8195

3393

41,4

2000

24,4

58,9

13,3

1973

10257

4045

39,4

2770

27,0

68,5

11,3

1974

12610

5710

45,3

3220

25,5

56,4

6,8

1975

13443

5370

39,9

3985

29,6

74,2

4,0

1976

14651

5982

40,8

4580

31,3

76,6

7,2

1977

16039

5799

36,2

5079

31,7

87,6

7,8

1978

17830

6957

39,0

5928

33,2

85,2

8,6

1979

20523

8900

43,4

7300

35,6

82,0

9,3

1980

25091

11628

46,3

8282

33,0

71,2

9,7

1981

29339

13587

46,3

10483

35,7

77,2

9,6

1982

32670

15659

47,9

12885

39,4

82,3

6,9

1983

36733

17596

47,9

16306

44,4

92,7

8,2

1984

40048

19417

48,5

18596

46,4

95,8

8,3

Як бачимо, після 1968 року рівень інвестицій стабільно перевищував поріг у чверть ВВП. Понад те, з 1970 року цей рівень постійно був близько 40% від ВВП. Подібну картину ми бачимо в Китаї наприкінці ХХ і на початку ХХІ сторіччя.

У будь-якій країні — навіть у такій маленькій як Сінгапур, який у рік набуття незалежності налічував 1,9 млн жителів, менше за нинішню Харківщину, — основним джерелом інвестицій є внутрішні заощадження. Як бачимо, до 1971 року рівень валових заощаджень тут був недостатнім, жодного разу не перевищивши 20% від ВВП.

Але темпи зростання були стабільно високими, більше 10% щороку. Це сталося завдяки двом факторам — низькій стартовій базі та значним надходженням інвестицій з-за кордону.

У середині 1970-х років ситуація змінилася, рівень заощаджень перевищив 30% від ВВП, а на початку 1980 років — 40% від ВВП. У цей період Сінгапур мав найвищий рівень заощаджень у світі. Таким високим він залишився й понині (у 1990-2010 роках на рівні близько 45%, що приблизно вдвічі-втричі вище, ніж у нас в Україні).

Лі Куан Ю всі згадують. А чим цей досвід може нам допомогти (або ні)?

Такий обсяг внутрішніх заощаджень покривав більше 90% валових інвестицій, які в той період далеко перевищили 40% від ВВП. Ця ситуація — найвищий у світі рівень внутрішніх заощаджень і рівень валових інвестицій — забезпечила високі темпи зростання на багато років поспіль. Результатом став прорив, що дав назву книжці: «Із третього світу у перший».

Найвідомішим інструментом внутрішніх заощаджень був і є Центральний ощадний фонд (ЦОФ) Сінгапуру, який виник за 10 років до незалежності як державний накопичувальний пенсійний фонд. У 1968 році уряд ухвалив рішення, що перетворило пенсійний фонд на ощадний, а саме — дозволив використання заощаджень на придбання житла.

"

"

У 1965 році Сінгапур отримав незалежність, так би мовити, мимоволі. Населення здебільшого складалося з іммігрантів, переважно китайців, тому малайські націоналісти не мали шансів отримати тут владу і виключили Сінгапур з федерації. Він вважався економічно нежиттєздатним, особливо у разі повернення іммігрантів на батьківщину.

Одним із запобіжників такого сценарію було політичне рішення: надати права власності на житло якомога більшій кількості мешканців, а кошти для цього взяти в першу чергу з ЦОФ.

Житло будувала держава в рамках державної програми розвитку. Зараз цим житловим фондом управляє державна компанія, яка його збудувала. Тепер 80% мешканців Сінгапуру проживають у таких збудованих державою квартирах. Ще 10% найбільш забезпечених мешканців володіють житлом, збудованим приватними забудовниками, і тільки 10% населення мешкають в орендованому житлі.

Нині кошти, накопичені в ЦОФ, дозволено використовувати на пенсії, на придбання житла, на лікування й освіту. Внески до ЦОФ є обов’язковими для кожного роботодавця і робітника. Внески розподіляються на три рахунки: пенсійний, медичний, на житло й освіту. Все у пропорції, встановленій нормативно.

Спочатку внески становили 10% від заробітної плати, з них працівник мав внести 5%. З 1968 року внески зросли до 16%, по 8% з кожної зі сторін. У середині 1980-х років внески до ЦОФ зросли до свого найвищого рівня — 50% від зарплати (по 25% з кожної сторони). Нині вони становлять 37%, з яких працівники вносять 17%, а решту — роботодавці.

На початку незалежності роль ЦОФ у національній фінансовій системі була незначною: близько 10% валових заощаджень, що менше 2% ВВП. Постійне зростання ролі ЦОФ за 20 років призвело до того, що в ньому акумулювалося близько чверті валових заощаджень країни, що становило 12-13% ВВП (Таблиця 2).

Таблиця 2

Рік

Валові заощадження до ВВП, %

Заощадження в ЦОФ, % до валових

до валових заощаджень

до ВВП

1965

11,5

13,8

1,59

1966

16,3

9,6

1,56

1967

16,3

9,2

1,50

1968

20,0

7,9

1,58

1969

19,4

11,0

2,13

1970

19,5

13,8

2,69

1971

18,8

17,4

3,27

1972

24,4

16,6

4,05

1973

27,0

17,1

4,62

1974

25,5

21,3

5,43

1975

29,6

22,3

6,60

1976

31,3

22,0

6,89

1977

31,7

22,0

6,97

1978

33,2

22,8

7,57

1979

35,6

24,0

8,54

1980

33,0

27,7

9,14

1981

35,7

28,7

10,25

1982

39,4

30,3

11,94

1983

44,4

27,5

12,21

1984

46,4

29,0

13,46

Таким чином, у 1980-х роках заощадження до фонду становили приблизно таку частку ВВП, як валові заощадження в українському ВВП останніми роками.

Як їх використовували? Цілком і повністю на купівлю державних облігацій. При цьому ніякого вторинного ринку облігацій в Сінгапурі тоді не існувало — уряд не мав потреби не лише в ринку облігацій, а й у запозиченнях узагалі.

За перші 20 років бюджет Сінгапуру майже завжди (крім трьох років) був профіцитним. Тому випуск ОВДП запроваджували не для покриття дефіциту бюджету, а перш за все з метою утворити фінансовий інструмент для вкладання коштів ЦОФ.

У той період фонд тримав приблизно три чверті державних облігацій. Решту використовували банки і страхові компанії для формування ліквідного резерву відповідно до законодавства. Вторинний ринок ОВДП виник у Сінгапурі лише після 1987 року. Тільки наприкінці 1970-х років невелику частку коштів ЦОФ стали вкладати в акції компаній, контроль над якими належав державі.

Уряд вкладав кошти від продажу облігацій в інвестиційні проекти у сфері інфраструктури й житлового будівництва. Для цього створили спеціальні інституції — наприклад, Раду житлового будівництва і розвитку (Housing and Development Board), державну холдингову компанію.

Величезні заощадження в ЦОФ дозволяють забезпечити високий рівень державних інвестицій без інфляційних наслідків і без високих податків.

На момент здобуття Сінгапуром незалежності уряд володів (повністю або частково) різними місцевими компаніями, такими як Singapore Airlines і Singapore Telephone (зараз Singapore Telecommunications).

У рамках заохочення іноземних приватних інвестицій уряд протягом перших десяти років після здобуття незалежності придбав міноритарні пакети акцій у низці місцевих компаній — суднобудівній Keppel Shipyard, виробникові військової техніки ST Engineering, а також судноплавну компанію Neptune Orient Lines.

У 1974 році було створено спеціальну компанію Temasek для інвестування й управління державними активами, які раніше належали безпосередньо уряду Сінгапуру. Мета полягала в тому, щоб Temasek володів і керував цими інвестиціями на комерційних засадах. Це дозволило б Міністерству фінансів і Міністерству торгівлі та промисловості зосередитися на розробці й упровадженні політики.

У момент заснування уряд передав Temasek активи на 350 млн сінгапурських доларів. Зараз у його власності перебувають активи, вартість яких перевищує 400 млрд сінгапурських доларів. Крім того, в управлінні Temasek перебуває активів на суму понад 500 млрд доларів США.

Для порівняння: за даними Держстату, всі матеріальні активи в економіці України на початок 2020 року становили 4123 млрд грн, що за номіналом становить близько 150 млрд доларів США.

У результаті такої інвестиційної політики в Сінгапурі цілі галузі економіки повністю або переважно належать державі: авіатранспорт й аеропорти, морський транспорт і морські порти, оборонна промисловість, телекомунікації, житлове будівництво і виробництво будматеріалів, банки, громадський автотранспорт тощо.

Широка приватизація державних підприємства, яка практикувалася в сусідній Малайзії, в Сінгапурі не проводилася. Робота в державному апараті і державних компаніях тут вважається дуже престижною і високо оплачується.

Приватні інвестиції, в тому числі іноземні, превалюють у виробництві експортної продукції та у сфері обслуговування. Наприклад, товарний експорт на три чверті забезпечують компанії з іноземним приватним капіталом.

Досвід такого економічного зростання підтверджує деякі широко визнані тези, а деякі — спростовує. Приклад Сінгапуру підтверджує, що:

  • прискорений розвиток економіки потребує валових інвестицій на рівні принаймні 30% від ВВП протягом принаймні 20 років поспіль;
  • головним джерелом інвестицій, навіть у маленьких країнах, є внутрішні заощадження;
  • прискорений розвиток вимагає заощаджувати принаймні чверть ВВП протягом двох-трьох десятків років поспіль;
  • примусове заощадження доходів у державних ощадних або пенсійних фондах може бути ефективним інструментом розвитку.

Приклад Сінгапуру спростовує, що:

  • для накопичувальних фондів (пенсійних, ощадних) потрібен розвинений фондовий ринок;
  • держава завжди є неефективним інвестором, власником і менеджером.

Далі буде


1 Цифрові дані про заощадження та інвестиції в Сингапурі у 1965-1984 роках взято зі статті Роджера Сендайлендса (Roger J. Sandilends) в журналі «Заощадження і розвиток» (Savings and Development, Vol. 16, No. 2 (1992))

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!