Ціна «зеленої» енергії
Примітка редакції. Колись ми писали про «зелену» енергетику як одну з небагатьох альтернатив для сучасної України. Завжди приємно, коли тему порушують наші автори… та роблять це гостро!
Українська асоціація відновлюваної енергетики нещодавно оприлюднила графік зміни цін на електроенергію 2021 року. В Україні відбулося те, що в інших державах ми бачили декілька років тому.
Як на цьому тлі виглядає війна із «зеленою» енергетикою, яку веде чинна влада України? Як черговий прояв її некомпетентності й тупості. Загалом уся історія відновлюваної енергетики в Україні є показовою ілюстрацію двох головних якостей української політики і державного управління — поєднання недолугості та ненажерства.
Всі ми бачили, як 2020 року українські політики зробили все від них залежне, щоб припинити інвестиції у відновлювану енергетику, насамперед — у сонячну. Вони впоралися зі своїм завданням: 2020 року інвестиції у відновлювану енергетику України впали в три рази: з 4,1 мільярда доларів у 2019 році до 1,4 мільярда, хоча світові інвестиції зросли, попри негативний вплив пандемії на інвестиційні процеси.
Де ж тут сенс? Як поєднати заклики до набуття енергетичної незалежності й оголошення війни інвесторам у енергетичні проекти?
Історія української сучасної відновлюваної енергетики починається з 2010 року (я не буду зараз повертатися у ХХ століття, коли були побудовані ГЕС на Дніпрі і зроблена невдала спроба організувати виробництво вітрових турбін на заводі «Південмаш»). Розвиток сонячної енергетики в Україні започаткував Андрій Клюєв, на той час перший віце-прем’єр-міністр, людина дуже близька до тодішнього президента Януковича, тому в той час — усесильна.
З подачі Клюєва було прийняте законодавство, яке встановило:
- найвищий у Європі «зелений» тариф на сонячну електроенергію (приблизно 45 євроцентів за кіловат-годину);
- гарантовану державою оплату всієї виробленої електроенергії;
- гарантоване підключення СЕС до мереж;
- бонуси за місцеву складову (матеріали та компоненти українського виробництва).
Компанія братів Клюєвих Activ Solar, зареєстрована в Австрії, почала проектування і будівництво СЕС промислового рівня в Криму та Одеській області на кошти державних банків. Щоб отримати бонуси за місцеву складову, Клюєви приватизували Запорізький завод напівпровідників, єдиний в Україні виробник кремнію для сонячних панелей.
Відсотки за кредити, отримані Клюєвими для свого сонячного бізнесу, виплачувалися з державного бюджету за рішенням Кабміну. Все це бездоганно працювало на приватний бізнес братів Клюєвих, але Майдан і втеча Януковича зламали цю схему.
Після втечі Януковича і Клюєва законодавство, у принципі, не змінилося, хоча «зелений» тариф для сонячних станцій згодом зменшився майже в чотири рази. Інвестиційна привабливість сонячної енергетики, створена високими тарифами і значним здешевленням сонячних панелей, привела до швидкого зростання встановленої потужності СЕС.
2020 року встановлена потужність сонячних і вітрових електростанцій далеко перевищила 6 000 мегават.
У результаті в енергосистемі виник фінансовий і технічний колапс. Фінансовий — бо не вистачало коштів для оплати великого обсягу сонячної енергії, тому з квітня 2020 року платежі виробникам сонячної електроенергії припинилися на декілька місяців. Технічний — у години високої сонячної активності виникав дисбаланс виробництва та споживання, в результаті чого диспетчери Укренерго примусово відключали СЕС та ВЕС від мережі. Але за законом у разі відключення СЕС або ВЕС диспетчером держава повинна компенсувати власнику СЕС або ВЕС утрати доходу, що ще більше погіршувало фінансову проблему.
Політики знайшли тільки один вихід — поміняти законодавство так, щоб інвестори перестали вкладати кошти в українську енергетику, тобто знизили «зелений» тариф та зробили фактично неможливим будівництво СЕС за «зеленим» тарифом (за рахунок скорочення строків будівництва і дії договорів приєднання до мережі).
У чому принципова помилка законодавців?
Ще 2010 року було зрозуміло, що українська енергосистема втратить керованість, коли потужність СЕС і ВЕС перевищить 4 000 мегаватт, тобто некеровані та залежні від погоди джерела будуть порушувати баланс генерації та споживання енергії. Так воно і відбулося 2020 року. Ніякої несподіванки не було. Якби політики та чиновники думали головою, то вони мали б із самого початку зробити таке:
- щорічно встановлювати ліміти приєднання СЕС та ВЕС до мережі, зважаючи на поточний технічний і фінансовий стан енергосистеми;
- щоб уникнути корупції під час видачі договорів на приєднання в межах встановлених лімітів, продавати права на приєднання на відкритих аукціонах тому, хто запропонував найнижчий «зелений» тариф.
Така практика існує в багатьох країнах, вона перевірена роками й унеможливлює виникнення ситуацій фінансового та технічного колапсу енергосистеми. Це було відомо давним-давно. Україна мала перейти на аукціони з продажу прав приєднання СЕС та ВЕС до мереж іще з 2019 року, але й досі не зроблено нічого для їх проведення. Замість аукціонів була фактично введена заборона на інвестування в СЕС, встановлена потужність яких перевищує 1 МВ.
У ситуації, коли традиційна електроенергія стала дорожча за «зелену», запровадження аукціонів утрачає сенс. Інвестори вже можуть фінансувати «зелену» енергетику без «зелених» тарифів, але поведінка політиків і чиновників у 2020–2021 роках створила повністю непрогнозовану ситуацію управлінського хаосу, у якій неможливо ухвалити інвестиційне рішення.
Репутація непрогнозованих і тупих політиків залишиться на роки, тому інвестори будуть фінансувати не нашу енергетику, а енергетику інших країн, що вони вже роблять.
Приклад «зеленої» енергетики — просто яскравий зразок нашої держави і економіки. «Зелена» енергетика — типова індустрія, яка створюється не ринком, а державною підтримкою, але не тільки «зеленими» тарифами. У США і інших країнах застосовувалися інші інструменти.
Чому Клюєв 2010-го запровадив саме модель підтримки через фіксовані «зелені» тарифи? Бо це найпростіший інструмент для персонального збагачення політиків та чиновників у секторі технологічно нової енергетики. Чому ж після 2014 року цей інструмент не був замінений на інший, наприклад, на аукціонні методи встановлення «зелених» тарифів? Бо просто у Міністерства енергетики та Міністерства економіки на це не вистачило інтелектуальних здібностей.
Коли бачиш державу з такими політиками і такими чиновниками, які або тупі, або злодії, або тупі злодії, то природно виникає бажання обмежити їх втручання в економічне життя. Так рекомендують усі ліберали, типовим представником яких є Офіс простих рішень, створений Саакашвілі. Якщо дивитись на ситуацію в короткій перспективі, то це доцільна рекомендація. Але якщо дивитись на більш довгі проміжки економічної історії, то це вже так не виглядає.
Економіка Грузії, реформована під час президентства Саакашвілі саме таким чином, як зараз пропонує Офіс простих рішень, — найкраще свідоцтво. Так, економіка Грузії більш динамічна, ніж українська. Але за останні 20 років вона не змогла подолати бідність і відсталість, нічого подібного до Сінгапуру або Південної Кореї в Грузії не відбулося.
Причина очевидна — для швидкого зростання необхідна структурна перебудова економіки та експорту за рахунок трансферу технологій, а цього в Грузії не відбулося. Треба визнати, що шляхом лібералізації це зробити не змогла жодна країна у світі.
Основою експорту Грузії залишається створене за часів СРСР виробництво феросплавів та добування руди. Ні високотехнологічних виробництв, ні послуг на основі знань у Грузії не створено, а без цих секторів швидке зростання економіки не можливе.
Зміна структури економіки й експорту потребує дуже кваліфікованої державної політики впродовж, принаймні, 20 років поспіль. Для цього потрібно не обмеження втручання політиків і чиновників в економіку, а створення ефективного державного управління. Саме неефективний (злодійкуватий і тупий) державний апарат — головна проблема України. Історія «зеленої» енергетики ілюструє це наочно.
Чому суспільним вибором є заміна злодіїв на йолопів, яких використовують інші злодії? Неефективність української держави — це загадка навіть на тлі африканських держав. Наприклад, нині Ботсвана за показником ефективності державного управління (надає Світовий банк) значно випереджає Україну, хоча на момент отримання незалежності в Ботсвані було тільки 20 людей із вищою освітою.
Чому українському суспільству настільки не потрібна ефективна держава?
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!