Перейти до основного вмісту

Що таке робота для піхоти. Піхота в бою: «Щуп»

Так і працює наша піхота

З нагоди Дня Сухопутних військ Збройних Сил України

#ООС #війна #піхота #сухопутні_війська #бій

На його плечах життя людей і ділянка у кількасот метрів фронту, де ворог не повинен пройти. Де його необхідно зупинити. За будь-яку ціну. Недвозначні звуки з поверхні свідчили про те, що бій набирає обертів. Але короткі доповіді й точні команди в радіостанції говорили: ситуація залишається під контролем…

Інтерв’ю на позиції починалося, як завжди, спокійно. Ми навіть встигли перекинутися кількома словами зі взводним. Чоловік з дорослими очима встигав скрізь і всюди, при цьому примудряючись поміж доповідями й короткими розпорядженнями відповісти на кілька запитань кореспондента.

Це вже не перша ротація «Щупа» на передову. За словами чоловіка, у 2018 році тут снайпери працювали регулярно. Навіть таке було, що по три-чотири рази на день. Зараз дещо менше, але теж працюють. Гвинтівка калібру 12,7 СВД пострілює регулярно.

До війни він працював зварювальником. Вчився на суднобудівельному в Херсоні. Закінчивши навчання, пішов працювати на суднобудівельний. У 2013 році підписав контракт. А в 2014-му почалася війна.

— В основному противник працює з крупнокаліберних кулеметів, СПГ (станковий протитанковий гранатомет). Зі свого переднього краю та зі Старомихайлівки. Працюють прицільно. Нещодавно прилетіли 40 ВОГів (зарядів автоматичного станкового гранатомета) по нашій посадці, — розповідає взводний.

Найскладнішою за роки війни для армійця стала перша ротація на Савур-могилу та Амвросіївку. Там було найважче.

Інтерв’ю якраз добігало завершення, і я саме хотів зробити фото, коли земля здригнулася від приходу крупного калібру десь неподалік.

Що це було?

— 120-й. Прицільно. По нас. Зазвичай після цього продовжують крупнокаліберні кулемети. Якщо в орків була зарплатня, а це саме такий період — вони люблять полякати нас автоматичним станковим гранатометом. У процесі підключиться снайпер, — попереджає офіцер.

Сказані не те що спокійним чи холоднокровним, а абсолютно буденним голосом слова пролунали наче з іншої реальності. Між іншим, тут, на взводному опорному пункті, кожен знав, що робити. Хлопці уже застібали броню та бігли кудись із важкою зброєю, несли стрічки з боєприпасами. Взводний коригував їхні дії по ходу. Нагорі пролунали перші кулеметні черги з боку ворога. Стало зрозуміло, що далі буде все так, як щойно передбачив офіцер.

Взводний не з тих людей, які можуть щось забути чи пропустити. Я знав, що він не забуде і про мене. Імовірно, часу залишається обмаль. Можливо хвилина.

У цей момент всередину заскочив один з оборонців опорника.

— Командир просив передати, що тут, де ви зараз, найбезпечніше. Але якщо хочете, можете йти за мною. Тільки обережно.

І вибіг у хід сполучення, не дочікуючись відповіді.

Я вистрибнув услід за кулеметником. Звичка знімати на навчаннях черги з автоматів підвела одразу ж, коли з лівого боку від кулемета в напрямку камери полетіли гільзи. Ворог з усією пролетарською ненавистю місив навколишній простір стрілецькою зброєю. Час від часу натужно чвакало неподалік щось крупнокаліберне. Окремо, наче свист рапіри, повітря час від часу пронизував одиночний із СВД.

Раптом кулі почали лягати значно ближче. Нам із кулеметником довелося впасти обабіч бійниці, втискаючись в землю. Калібр був не крупним, але лягав більш ніж кучно. Камера, нічого не знімаючи в темряві, продовжувала записувати звук. Залишена у бліндажі рукавиця не змогла захистити шкіру тильного боку долоні з камерою від піску, який із шаленою швидкістю полетів на всі сторони після влучання ворожої черги.

— Я порожній. Потрібен БК, — каже кулеметник.

Тим часом інтенсивні радіопереговори відбивають картину управління боєм. Передаю взводному запит кулеметника. Ще хвилина, і зброя знову приведена в готовність.

— Командир, так страшно. Там стріляють, убити можуть, — широченна усмішка на обличчі юнака та його палаючі очі, як і сам жарт посеред бою, говорять не про страх, а швидше про зовсім протилежні емоції.

— Іди кажу, стріляй, — з такою самою усмішкою відповідає взводний, не цураючись сказати «слово» у симфонії бою і власним інструментом. Поки кулеметні черги втихомирюють агресора, що не в міру розгулявся, хтось починає наспівувати якусь мелодію, перезаряджаючи кулеметну стрічку.

— А вам тут не страшно? — Запитую кулеметника, виловивши хвилинку тиші.

— Яке там! Чуєте, хлопці навіть пісні співають. Подібні «концерти» як не кожен день, то через день, а раз на тиждень гарантовано. Скільки ж боятися можна?

Приходи та виходи різних калібрів, жарти хлопців, радіопереговори, ротний, що влетів на позицію, поцікавився обстановкою, віддав якісь накази і тут же вискочив нагору з радіостанцією в руці, наче він безсмертний і його не стосується те, що відбувається навколо. Кожна секунда залишала яскраві враження і карбувалася в голові. Палаючі очі та сяючі усмішки на втомлених обличчях говорили про те, що цих людей у принципі не може зламати нічого. Здавалося, пройшла ціла вічність, хоча насправді годинник показував, що з моменту початку бойового контакту минуло не більше тридцяти хвилин.

А потім коваль у цивільному житті та безстрашний боєць з позивним «Жан», розпалюючи буржуйку, аби хлопцям не було холодно у бліндажі, скаже про ворога:

— Вони відібрали у нас територію та, очевидно, хочуть ще. Але ж дідька! Ми тут. Усе добре!

І підтвердить свої слова сяючою усмішкою.

Уже п’ятий рік поспіль, вдень і вночі мирне небо над українською землею тримають на своїх плечах мужні люди, справжні герої, прості, щирі та безпосередні — українська піхота. І доки вони на своїх позиціях — усе буде добре. Безсумнівно. Адже кому, як не їм, можна вірити у цьому світі.

Усіх причетних – привітайте сьогодні зі святом!

Адже вони – Ваша армія. Ваша піхота. І доки Ви у них вірите – вони непереможні!

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.