Росія тупо догралась
Прем’єр-міністр Китаю Лі Кецян відвідав Шеньчжень. Це може слугувати сигналом того, що двотижнева партійна нарада, яка відбувається раз на рік, завершилась.
Зазвичай на таких зустрічах визначають ключову політику Компартії Китаю, тож на даному етапі доля Сі Цзіньпіна вирішена. Є два варіанти розвитку подій.
Перший варіант. Радбез РФ та аналітичні центри, що працюють на Кремль, пишуть у своїх прогнозах про зміцнення внутрішніх позицій Сі за рахунок візиту Пелосі на Тайвань. Мовляв, «шляхом демонстрації американської загрози як реальної».
Як ми пам’ятаємо, Сі прийшов до політики в ролі антиамериканіста, хоч і не мав вагомих аргументів на користь відключення від західних ринків. Зараз це теж не є можливим, однак російські представники вважають, що КПК після «тайванського турне» побачила: побоювання Сі були аргументовані.
В такому разі Радбез, старанно вилизавши китайський чобіт, розраховує на збереження влади Сі або прихід до керма іншого ворога США. Тільки б не представника «молодої гілки» КПК, лояльного до Заходу.
Росія розраховує, що Пекін тиснутиме на світовий порядок економічним потенціалом. Зона впливу КНР суттєво розширилась за останні десятиліття: були переорієнтовані «другосортні ринки». А РФ тоді зможе тиснути на Захід військовою ескалацією, підпалюючи війнами та штучними кризами економічну стагнацію.
Другий варіант. Західні представники вважають, що Сі, створивши свій авторитет на жорсткій конфронтації зі США, візитом Пелосі визнав свою капітуляцію: гучна риторика та військові маневри виявились черговим «останнім китайським попередженням».
Тож репутація Сі розбита «тендітною жінкою похилого віку». У такій ситуації Сі, що раніше претендував на знищення звичних правил «Двох строків по зміні Пекіна Шанхаєм, а Шанхаєм – Пекіна», не лише не виправдав геополітичне сподівання (удар по репутації), а й економічно провалив китайські реформи. Тут вам той самий ковід. І тим самим керманич привів КНР до геостратегічної та економічної кризи.
На цьому тлі єдиним варіантом виглядає більш ліберальне крило при владі. Бо подальша політика ескалації призведе до необхідності союзу з падаючою Росією, а це перспектив не має.
Чому не має? Бо тоді економічний зашморг затягнеться вже на шиї Пекіна. І світовий титан полетить із вершини політичного Олімпу слідом за своїм московським проксі.
У різних країнах 15% опитаних кажуть, що в майбутньому світ буде з одним полюсом. Ще 7% впевнені, що домінуватиме саме Китай, а 6,3% – навпаки, що США. Ще 1,8% думають, що провідну роль відіграватиме Євросоюз. 17% зупинились на думці, що світ матиме два полюси: США та Китай. 29,5% – що полюсів буде три: США, Китай і Євросоюз. 34% переконані, що світ житиме з багатьма полюсами.
Як бачимо, ні про яку Росію у списку «полюсів» ніхто не чув.
Хоча Путін, сховавшись до бункера, відчайдушно онанує на політичну суб’єктність та визнану державність. Однак центром чи суб’єктом не може бути політичний організм без ідеологічного та культурного каркасу.
Цивілізаційні й політичні центри останніх століть продемонстрували прямий зв’язок між ідеологічним суб’єктом і політичною увагою.
Французька імперія починалась із буржуазної революції та встановлення принципів рівності (тут можемо сперечатись. – Прим. ред.). Розквіт Німеччини відбувся після об’єднання Бісмарка на тоді ще новому субстраті «єдиної нації».
СРСР виріс на модерністській філософсько-економічній соціалістичній теорії, яку тоді активно обговорювали в усіх мозкових центрах. Хоч концепція й виявилась суцільною проблемою, так і не породивши жодної «здорової» та повноцінної держави. А нацистська Німеччина народилась на кристалізації того самого національного субстрату Бісмарка, який ми вже згадували.
США вийшли з епохи ізоляціонізму на демократичній, капіталістичній і культурній ідеї цілком вільного світу. Сучасний Китай будує унікальну з політологічної точки зору систему «неокомунізму».
Ми бачимо різні сторони, які формували політичні полюси. Це завжди центральні держави, що тягнуться до майбутнього.
Тут треба або проектувати нові ідеї, або хоча б реформувати попередні.
Путінська Росія – це пожирач мертвечини, який не модернізує ідеї минулого: держава більш охоче займається вандалізмом та наругою над мертвими. Адже вона наряджає гнилі кістки СРСР у збережені обноски старої імперії, чий труп давно лежить поряд.
І ось цю, кгхм, даму РФ ліпить на трон власного майбутнього.
Після війни у Придністров’ї, Чечні та інших ділянках землі Росія керується виключно ідеями декадансу. Не створює нічого нового, та навіть не здатна створити – бо існує на гальмівному шляху хтивої та вже мертвої куртизанки з грандіозними амбіціями.
«Багатополярний» світ, про який мріє Кремль – найгірше, що з РФ може статись. Якщо з позиції однополярного світу США не розглядали Москву як політичного гравця та зону стратегічних інтересів, остання могла претендувати на регіональну владу. Але початок війни не залишив Росії жодного шансу на особисту суб’єктність.
І знову маємо два варіанти розвитку подій. Прямо як на початку статті.
Перший варіант. Світ залишається з одним полюсом. Штати надійно зафіксували РФ як стратегічного ворога і повільно перетравлять її. Росіяни вискочили з кущів на броньовик та почали кусати руку, що їх годувала. За це отримають вибиті зуби.
Просто Вашингтон не любить бруднити руки. Простіше закрити собаку в будці.
Другий варіант. Біполярний або багатополярний світ. Тоді Росія опиниться у зоні інтересів Китаю, який уже перетворив її на сировинний придаток. На опцію, що навіть не здатна подати голос проти «великого керманича Сі». І якщо китайці зростатимуть у плані впливу, весь схід РФ буде належати їм. А там і Туреччина за південь візьметься.
У багатополярному світі Росія не здатна претендувати навіть на регіональне домінування. Адже це суперечить китайським, турецьким та радикально-ісламістським інтересам.
Була в Кремля гарна і зручна позиція: головний хуліган у пісочниці. Грайся собі. Руки світового жандарма все одно до тебе банально не дотягнуться.
Хуліган кидав у обличчя копу яблучні огризки, чим спровокував свій арешт. А колись пригноблених сусідських хлопчаків – на викручування рук собі. Це й помста, і звичайнісіньке формування авторитету.
Блог автора: Telegram
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!