Генерал Артур Беннетт, літо-2026
Примітка редакції. Дрони дронами, а австрійські спецпризначенці взялись за пошук та навчання людських кадрів. От дурні, еге ж?
Ландшафт загроз у Європі стає конкретним, а поле бою — більш складним. Тож сили спеціальних операцій мають адаптуватися швидше, ніж будь-коли.
В інтерв’ю Militär Aktuell бригадний генерал Артур Беннетт, командир спецпризначенців Збройних сил Австрії, пояснює, чому війна в Україні діє як каталізатор, чому окремий оператор стає дедалі важливішим і чому майбутнє підрозділу передусім залежить від одного чинника — людей.
Бригадний генерале Беннетте, як ви? І як справи у Мисливського спецназу (Jagdkommando)?
У мене все добре. І я також вважаю, що у Мисливського спецназу (Jagdkommando — власне, спецпризначенці. — Прим. пер.) справи йдуть добре. Ми маємо дуже широкий спектр завдань. Загалом Jagdkommando перебуває в надзвичайно міцному стані: було закуплено велику кількість сучасного обладнання, а особовий склад, який ми підготували і який сьогодні служить у нас, дуже добре відповідає нашим потребам.
Де ви зараз бачите найбільші виклики?
У дедалі складнішому середовищі. Ландшафт загроз у Європі стає конкретним, а характер сучасної війни — більш багатогранним, ніж будь-коли. Отже, ми маємо й надалі навчати й розвивати наш особовий склад і передусім довгостроково утримувати високоякісні кадри.
Ви згадуєте труднощі. Що саме ви маєте на увазі?
Якщо проаналізувати ретроспективно, війна в багатьох сенсах раніше була «простішою», ніж сьогодні. Погляд на Україну показує, наскільки складною є ситуація для окремих солдатів на місцевості. Той, хто не розуміє бойового середовища, у якому діє, довго не проживе. Це жорстоко, але це реальність сучасної війни.
Як ці висновки враховуються у вашій підготовці?
Через структуровані процеси «засвоєні уроки» («lessons Learned») і «виявлені уроки» («lessons Identified») — на міжнародному рівні, через співпрацю з НАТО та ЄС, — ми отримуємо важливі висновки. І ключовий момент, який надзвичайно очевидний в Україні, такий: ті, хто не адаптується, програють. Обидві сторони дуже швидко навчаються і постійно коригують свою тактику. Цей темп вражає — і є сигналом для всіх збройних сил світу.
Ви кажете: «Ті, хто не адаптується, програють». Як ви розвиваєте цю адаптивність у Jagdkommando, не перевертаючи все постійно з ніг на голову?
Адаптація не означає щодня винаходити все заново. Вона означає швидко розпізнавати, що змінюється на полі бою, а потім послідовно вдосконалювати нашу підготовку, процедури й оснащення. Ми дуже уважно вивчаємо «lessons learned», але фільтруємо їх: що є лише короткостроковим трендом, а що назавжди змінює правила гри в сучасній війні? І ми розвиваємо культуру, у якій знання та висновки знизу сприймаються серйозно. Часто це найшвидший сенсор, який можна мати.
Отже, війна в Україні є своєрідною «лабораторією» сучасної війни?
Я б не використовував слово «лабораторія». Але так, в Україні ми бачимо розвиток подій із динамікою, яку рідко можна було спостерігати раніше, особливо у сферах дронів і цифровізації. Це діє як прискорювач. Той, хто уважно дивиться, може із цього вчитися — не для того, щоб копіювати, а щоб зрозуміти принципи: адаптивність, швидкість, інтеграцію.
Багато хто описує Україну як суміш високотехнологічної війни й окопної війни — «Зоряні війни вгорі, Володар перснів унизу». Це точний опис?
Кадри, які до нас доходять, надзвичайно жорстокі — і в певному сенсі вони справді створюють відчуття, ніби ми повернулися до Першої світової війни. Однак війна завжди була жорстокою. Полковник служби Генерального штабу Маркус Райснер часто дуже влучно формулює це у своїх аналізах: «Війна — це пекло. Завжди!». Тож це не є чимось новим, але це війна, яка продукує набагато більше зображень і має величезний уплив через інформаційний домен.
Яку роль у цьому відіграє інформаційний вимір?
Дуже значну. Росія намагається формувати наратив як для власного населення, так і для Заходу. Україна також активно використовує зображення й повідомлення. Це частина конфлікту: інформація є центральним доменом сучасної війни, і це також урок для Збройних сил Австрії.
Якщо дрони, сенсори й цифровізація формують поле бою, чи стає окремий солдат менш важливим?
Навпаки. Особливо для сил спеціальних операцій основна місія залишається тією самою: спеціальна розвідка, командос-операції та військова підтримка. Ефективність ударів по високовартісних цілях у тилу противника постійно видно у російсько-українській війні. І так, ССО також зазнають загроз із боку дронів. Але якщо, наприклад, ви хочете вивести з ладу центри управління дронами або критично важливі сенсорні вузли в тилу противника, кого ви для цього застосуєте, окрім далекобійної зброї?
Спецпризначенців?
Саме так.
Тобто базова концепція Jagdkommando все ще чинна?
Звичайно! Якщо проаналізувати ретроспективно — від Клаузевіца через боротьбу з постколоніальними рухами опору до сучасних сил спеціального призначення, — можна побачити, що ці питання нікуди не зникають. Конфлікти знову й знову демонструють важливість спроможностей, які самі лише звичайні сили забезпечити не можуть. Сили спеціального призначення часто здаються «окремим світом».
Наскільки важливою сьогодні є співпраця зі звичайними силами та партнерами?
Вирішальною. Сили спеціальних операцій не діють ізольовано. Ефективність виникає з загальновійськового підходу — із залученням усіх видів збройних сил і в усіх доменах. Особливо на цифровізованому полі бою ключовим є інтерфейс: перевагу має той, хто може швидко передавати інформацію і перетворювати її на дію. Взаємосумісність — це не просто модне слово, а щоденна реальність: і всередині Збройних сил Австрії, і з нашими партнерами.
Ви постійно наголошуєте на людському чиннику. Що внутрішньо відрізняє Jagdkommando?
Jagdkommando дотримується сильно орієнтованої на людей філософії, і це не просто кліше. Ми слухаємо одне одного. Тут навіть сержанта поліції з доброю ідеєю почують, і він зможе вплинути. Найкращі сили спеціальних операцій у світі мають одну спільну рису: вони постійно переосмислюють себе, і багато рішень народжуються всередині самої організації.
Як цього можна досягти в системі, яка традиційно є ієрархічною?
Це починається з відбору — як фізичного, так і когнітивного. І продовжується культурою, яка сприяє особистому зростанню, кидає виклик і підтримує співробітників. Коли люди розуміють, що ідеї мають значення, вони набираються сміливості брати на себе відповідальність. Інновації не можна наказати; вони виникають як результат компетентності, довіри й можливості зростати.
На початку ви згадали, що у Jagdkommando все добре і що було закуплено багато обладнання. То де зараз перебуває Jagdkommando з погляду оснащення й модернізації?
Загалом ми мали привілейований доступ, бо керівництво знало, що ми є спеціалізованим військовим ресурсом Збройних сил Австрії, особливо для ситуацій, чутливих до часу, небезпечних і спочатку неясних. По суті, ми завжди мали те, що нам було потрібно для виконання наших місій. Звісно, були етапи, коли все рухалося швидше, було більш імпровізованим або вирішувалося «ad hoc», але загалом ми рухаємося в правильному напрямі. А від 2022 року імпульс у багатьох сферах помітно посилився.
Якою є нинішня ситуація щодо теперішнього й майбутнього особового складу Jagdkommando, і що потрібно в цьому плані?
Кожен, хто хоче утримати висококваліфікований персонал на таких вимогливих посадах, має думати про те, як довгостроково забезпечити його постійну ефективність. Передусім це означає створення правильних умов для підтримання оперативної готовності через найсучаснішу підготовку, постійне поліпшення необхідної інфраструктури, забезпечення безперервного доступу до медичної допомоги й довгострокове гарантування належної компенсації — таким чином утримуючи персонал у Jagdkommando. Це стосується не лише операторів, а й тих, хто забезпечує роботу операцій за лаштунками: логістики, технічного обслуговування і підтримки.
Яким було б ваше найважливіше послання потенційним кандидатам?
Я хочу, щоб люди ззовні бачили Jagdkommando таким привабливим, яким він є насправді, бо я переконаний: кожен, хто приєднається до нас, може розраховувати на дуже цікаву й насичену військову кар’єру. Так, потрібно бути фізично й психологічно готовим до цього завдання. Навряд чи існує інший підрозділ, який вимагає так багато, але водночас пропонує стільки можливостей.
Я зробив би це знову. І впевнений, що Jagdkommando також пропонує цікаві кар’єрні перспективи багатьом іншим людям.