Перейти до основного вмісту

Наративи військових лідерів

Від тролів до передової. Як реагувати на вербальні снаряди?

Психологічна бойова готовність – це складник цілісної загальної бойової готовності особового складу.

Вона стосується психологічної налаштованості й умотивованості військовослужбовця стійко, рішуче та самовіддано брати участь у боях (операціях), незважаючи на ризик власного поранення чи смерті. А також того, як діяти в інших несприятливих умовах бойових ситуацій.

Коли у новосформованих підрозділах, особливо корпусу резерву, стрілецьких і ТрО, які готуються до виконання завдань за призначенням, експертна група оцінює власний рівень психологічної бойової готовності бійців, то одним із його 9-ти критеріїв є персональна поінформованість.

Персональна поінформованість – це задоволення інформаційної потреби військовослужбовця про те, що поки що невідомо, але впливає на мотивацію військово-професійної діяльності, рішення командирів (начальників), стан справ у підрозділі (боєздатній команді) під час підготовки, бойові розпорядження (накази), ймовірні заплановані військові операції противника, що мають вирішальне значення для відчуття його безпеки та впевненості.

"

На рисунку зображено типові результати експертного оцінювання поінформованості в одній із рот, де: 0 – взагалі не поінформований; 1 – не поінформований; 2 – частково; 3 – задовільно; 4 – добре; 5 – чудово поінформований.

Інструктори ГО «Українського центру військового лідерства» роблять висновки, що показники поінформованості особового складу є недостатніми. Це не означає, що наші військові перебувають в інформаційному вакуумі. Ні, це не так, її навіть більше, ніж потрібно для адекватного сприйняття. Відомо, що необ’єктивність, неправдивість, надмірність інформації або її недостатність негативно впливає на психіку військовослужбовців, особливо в бойових умовах.

Що робити, якщо твої солдати не здатні воювати? Ось що.

Наприклад, у відповідних каналах розсилання інформаційних матеріалів до військових структур за добу надходить декілька десятків повідомлень, на які переважна більшість підписників узагалі не реагують та сприймають їх як звичайний «спам». Майже ніхто їх не читає і не аналізує.

Фахівці різноманітних військових інформаційних «організмів» (із сотнями офіцерських посад) роблять багато речей: створюють «відосики», лайкають, банять, тролять, працюють ботами, дискредитують, репостять, штучно збільшують аудиторію, підмінюють функції ІПСО тощо.

Вони виконують значний масив інформаційної роботи і, звісно, досягають певних результатів, особливо успішні у створенні «позитивних образів» посадових осіб, які насправді є «токсичними» на всю голову. Їхня військова служба віртуозна, дуже небезпечна і відповідальна, адже на кону передусім репутація та імідж їхніх начальників.

"

"

Репутація та імідж армії загалом для них другорядні. Вони за рахунок війська розкручують свої персональні ресурси. Це такий собі вид паразитування під час війни.

Коли деякі «військові фахівці інформаційного простору» бачать такі діаграми, які показано зверху, і чують запитання: «Чому так погано з поінформованістю бійців?», – то зазвичай доповідають, що у всьому винні «замполіти». Так називають офіцерів морально-психологічного забезпечення (МПЗ) «токсичні» совки-командири-начальники, тому що мізками досі перебувають у совєцькій армії. І не треба відразу триндіти про «какая разница» або «всі так кажуть».

Слова і назви мають значення. Це індикатори відрижки свідомості радянщини в армії, що воює. З іншого боку, деякі офіцери МПЗ є ментальними «совками-замполітами» за наслідками своєї діяльності, незважаючи на свій молодий вік, і тому їх так обзивають.

Щоб зрозуміти, чим справжнім військовим лідерам повинні допомагати різноманітні інформаційні структури нашої армії, наведемо лише один приклад (а їх десятки) незадоволення актуальної інформаційної потреби рядового складу. Досить часто незадоволення саме її, у зв’язку з відсутнім наративом, який повинні готувати для командирів та офіцерів МПЗ низової ланки фахівці-моніторщики-страткомівці, використовується багатьма у виправданні власного боягузтва та покидання позицій у бойових умовах.

Наприклад: «Чому у моєму підрозділі застосовують кулемет "Максим" і коли його замінять на сучасний американський M2 Browning?»

Контекст «Максима» можуть замінити на гаубицю М777, CEASAR, РСЗВ «HIMARS» тощо. Адже саме про цю зброю від партнерів так чудово розповідають або показують українцям військові фахівці «інформаційного простору» нашої армії.

Як задовольнити офіцеру МПЗ цю інформаційну потребу підлеглих командиру взводу, роти, батареї? Де йому взяти адекватний наративний контент стратегічного рівня, розроблений фахівцями, що займають такі значущі для армії посади? Це ж має бути one voice, який ґрунтується на правді, чи не так? «Наратив має наповнювати сенсом застосування військ (сил)», адже так?

Нам давали три дні, а воюємо три місяці. Що далі?

Так чому «Максим» і коли його замінять на M2 Browning? Чи знову «замполіти» мають заговорити проблему і локшину навішати на вуха людям, а ви їх потім разом із «токсичними» начальниками звинуватите в тому, що вони не вміють комунікувати з людьми і винні у всіх гріхах?

Де контент, наративи і контрнаративи задоволення сотень інформаційних потреб особового складу ЗСУ? Якщо самі не спроможні (бо занадто зайняті «іміджем» свого начальства), тоді запросіть допомогти ЗСУ цивільних фахівців, тих, хто здатний і бажає. Наприклад, таких, як в The Economist.

«Кожна дія або бездіяльність має комунікативний ефект, який сприймається безліччю аудиторій, що генерують певне зворотне ставлення: доброзичливе, підтримувальне, нейтральне або вороже» – Доктрина зі стратегічних комунікацій (2020), життєвий цикл якої становить три роки (як у ній зазначено).

«Кожен баран носить свої яйця» – цитата просто так.

#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди

ГО «Український центр військового лідерства»

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!