Історія й анатомія приватних військових компаній Кремля

Перша публічна інформація про приватні військові компанії Російської Федерації почала надходити задовго до агресії в Україну та повідомлень про ПВК «Вагнер». Загалом, із приватниками у російських силовиків склалася неоднозначна ситуація ще на початку військової реформи.

З одного боку, жорстка вертикаль влади неохоче допускала недержавні структури до «розв’язання певних питань». Адже що таке ПВК згідно з Документом Монтре? «Суб'єкти підприємництва, які надають військові та охоронні послуги, незалежно від того, як вони самі себе називають». Байдуже, що там написано в установчих документах — «Пивна» чи «Москвошвея»: охороняєш будівлі, обслуговуєш машини чи бойові комплекси, навчаєш бійців, супроводжуєш колони чи кораблі, доставляєш вантажі на «передок» — ти вже автоматично приватна військова компанія.

Звісно, служба держбезпеки в РФ вважала, що, набивши руку на Близькому Сході, в Азії або на численних конфліктах у межах колишнього СРСР, оперативники й офіцери ПВК запросто можуть узяти участь у розбірках за владу всередині країни, аж до відчинення дверей ногами у Кремль. Путч 1993 року і збитий над пакистанським кордоном винищувач Руцького, разом із бойовими загонами РНЄ, підтверджували правоту стратегії Контори щодо стримування відцентрових процесів у сфері позбавлення монополії держави на насильство.

З іншого боку, численні ветерани боїв у Таджикистані, обох чеченських воєн, численні «афганці», «козаки» та бійці ГРУ, які відзначилися в Грузії або Молдові, потребували працевлаштування, а країна — валюти. Що важливо, створення силового крила поза монополією держави в РФ відбувалося і без приватних військових компаній. ПОП, муніципальні міліції, служби безпеки виникали, як гриби після дощу, і туди масово вербували людей із бойовим досвідом. В умовах ручних судів, прокурорів на телефоні, локальних «воєн» за голову «Росвооружения», стрілянини біля ресторану «Elements», де колишні офіцери КДБ захищали власників ресторанів від «злодіїв у законі», або експропріації ЮКОСу, силове розв’язання питання не виглядало пережитком минулого. Розпад державних структур завжди спричиняє відкочування до перевіреного століттями феодалізму, а «феодальна дружина» під дахом Слідчого комітету, ФСО або ГРУ багато чого може.

Природно, все почалося з «народного надбання» — «Газпрому» дозволили потужну охорону, аж до вертольотів і важкого озброєння. Не лише за межами країни «в гарячих точках», а й для охорони інфраструктури на півночі. Бо були прецеденти, коли, вдячні ситим 1990-м, «аборигени» перекривали крани або розпилювали техніку на металобрухт у глухій тайзі. Далі більше — служби безпеки «Інтеренергосервіс», «Лукойл», компанія «Орел-Антитерор», що підписує субпідряди з «Татнафтою». Спочатку Ірак — забезпечення видобутку і транспортування вуглеводнів, охорона периметра нафтових вишок, супровід ВІП або колон з адміністрацією. За наступне десятиліття зі сфери видобутку нафти і газового конденсату російські ПВК вийшли майже в усі чутливі сфери ринку. Гуманітарне розмінування в Сербії. Навчання персоналу в Нігерії. Супроводження колон і охорона аеродромів у Сьєрра-Леоне. Супровід суден в Аденській затоці та Ормузькій протоці. Крім того, розвідка, аналітика, консалтинг. Іще до війни в Сирії з'явилося близько десятка великих приватних військових компаній. Державна підтримка, значна кількість людей із бойовим досвідом, низька чутливість російського суспільства до втрат («помер Максим, и хер с ним»), інтереси російських компаній за кордоном — ось рецепти такого швидкого зростання. «ENOT Corp», «МАР»,«РСБ-Груп», «Моран сек'юріті груп», «Редут-Антитерор». Більшість із них відзначилися в забезпеченні агресії проти України.

Усе просто. На бік сепаратистів і структур гібридної армії РФ із початку війни на Донбасі не перейшло жодної української військової частини. Жодного вищого офіцера. Жодного штабу як єдиного цілого. Навіть управління прикордонників або підрозділи внутрішніх військ вирішили чинити опір і вийти з окупованої території. Частини ППО на «Зеніті» влаштували локальний Сталінград за мірками війни на сході України. Жодного тилового підрозділу також не стало зрадниками — звідси всі ці СпП прокуратури «ДНР», убиті й полонені російські майори, які везли постачання «республіканцям», але повернули не туди. У жодній громадянській війні не було подібного: в Лівії, в Сирії, в Югославії, в Лівані і генерали, і офіцери, і цілі бригади переходили на бік повстанців. І лише в Україні, коли почалося вторгнення РФ, прикрите криками з телевізійної розетки, військові (за винятком поодиноких випадків) залишилися вірними присязі й обов'язку.

За допомогою кого ж створювали «гібридну армію»? Ви гадаєте, це маленькі ельфи чинили опір нашим батальйонно-тактичним групам із важким озброєнням на першому етапі спецоперації? А коли Максим Тхоржевський («Ольхон») у масці забиває нібито торговця наркотиками батогом, бере участь в боях у Логвиновому, потім евакуюється до РФ, спливає в Сирії — він турист, який просто полюбляє кататися гарячими точками? А коли 30 000–40 000 гібридної армії без військової промисловості, без НПЗ у регіоні, без військових ВНЗ і налагодженої тилової служби перетворюються на корпуси із сотнями танків, артилерії, хоча не в змозі просто перекрити лінію бойового зіткнення в 470 км своїм штатним розкладом? Їм навчання, постачання, ротації роблять гірники із шахти імені Засядька? Бригада в маневреній обороні на широкому фронті займає до 20 км по фронту.

Забийте в карту відстань від Станиці Луганської до Широкиного і поясніть самі собі феномен, як, відволікаючись на злагодження, операції проти диверсантів, охорону тилів, ППД, місць відведення важкого озброєння «корпусу народної міліції» у 8 бригад і 5 полків, фізично тримають ЛБС? І ось тут спливають різноманітні «Трої», «Вагнери» та інші «Єноти». Спливають як легенда, що прикриває дії державних структур РФ у війні проти України. Просто хтось викладає фото в білогвардійській формі на форумі «Антиквар» і виступає потім на ток-шоу, а хтось тихенько працює за профілем. Десь ПВК привозять бойовикам оптику, цільові боєприпаси й амуніцію як «Єноти». Десь перетворюють місцевий набрід, що прийшов за 16 тисячами дерев'яних, на армію. Десь водять конвої, супроводжують російських «радників» і офіцерів, займаються рутинною тиловою працею. А десь дають по пальцях батьку Мозговому, відправляючи його на Місяць, і роззброюють бандитську «вольницю» в рамках «обригаджування», відправляючи своїх товаришів на кладовище і підвал.

Фото, перехоплень переговорів, документів про приватників, які виконують «деякі завдання» — вагон і маленький візок. І на InformNapalm, і у «КіберАльянсу», і на «Миротворці». Починаючи з 2014 року і закінчуючи початком цього року, по всіх цих матеріалах корисно пройтися, щоб просто перейнятися масштабом. Від операцій із захоплення частин ВВ і збитого Іл-76 у Луганську до зустрічних боїв у Санжарівці.

У межах статті ми і не ставимо собі завдання пошуку нових фактів агресії проти України. Але хочемо спробувати оцінити ступінь небезпеки загалом. Іще задовго до війни з ідеєю застосування ПВК армією РФ носився генерал Канчуков, начальник розвідки Сибірського військового округу. З армії його вигнали, але справа, судячи з усього, живіша за всіх живих. Та сама «ПВК Вагнера» Уткіна, про яку так любить писати «Фонтанка», в Україні показала себе не найкращим чином. Під час боїв за Дебальцеве, за «іменні» опорні пункти 128-ї ОГБр найманці потрапили під вогонь бригадної артилерійської групи, втратили 14 чоловік убитими, «Урали», два танка Т-72, один впав із моста — цей бій детально розібрали на «Цензорі». Але у «Вагнера» 2000 «багнетів» складу, які відомі українським спецслужбам за прізвищами і позивними. Загалом же з артилерійською групою, танковою ротою, тилом і управлінням їх понад 3600 осіб. По суті, бригада професіоналів. Яка чисельність ТОП-15 ПВК Росії, разом з «оперативним резервом», який є майже у кожній? 25000 осіб? 40000 осіб? Ця тема закрита в самій Росії, про неї не говорять і не пишуть офіційні джерела, а що у приватних ЗМІ правда, а що «туман війни» — ще належить розібратися. За непрямими даними неможливо визначити чисельність угруповання — витрати проходять не лише по Міністерству оборони, бойовики підписують папери про нерозголошення на 5–10 років.

Це дешево. Найманець отримує на руки від 80 000–120 000 рублів, купуючи засоби захисту, амуніцію і медикаменти за свої. Хоче собі плитоноску і планшет? Купить за бойові і зарплату як великий хлопчик. Це дешевше, ніж утримувати контрактника з бойовими, лікувати його, забезпечувати ЗІБЗ, цифровим зв'язком. А ще члена ПВК не потрібно навчати в міжсезоння і в перервах між конфліктами: щоб конкурувати на ринку, він іще сам піде на курси і в тир. Ще найманця можна посадити на «лисий» Т-72 «Урал» і БРДМ, модернізований ґратами, — і він поїде виконувати завдання. Загинув? Його родині легко заткнути рота і змусити видалити профілі із соціальних мереж, просто пригрозивши заморозити виплати. Суспільство обурюється через утрати? Ми їх туди не посилали, це приватники, які виконують підряд на користь уряду Сирії або невизнаної «ДНР»; можете спробувати скаржитися туди або працюйте мовчки на свої 22 000 медіанної зарплати, поки «вагнерівці» погашають іпотеку в Москві. Це приховано — можна «розбавляти» будь-яке угруповання регулярної армії тисячами підготовлених бойовиків, не чекати схвалення суспільством військової операції, не залежати від сліз «Комітету матерів» і дозволу навіть ручної Думи. Жодної критики Путіна і уряду. Бойовики влетіли в засідку, на мінне поле, їх довбають із повітря, як під Хішамом у Сирії? Комерційна таємниця, заборона на публікацію втрат. Щось узагалі було? Нічого не було. Це бізнес-питання, сплати краще ПДВ, росіянин. Застосування за запитом — приїхали, виконали Мозгового, поїхали. Скарги пишіть у Спортлото.

Загалом, усі ті, хто стурбований узурпацією влади Порошенком і воєнним станом заради «заборони виборів», дріб'язковими чварами і дільбою, підніміть очі від найжирнішого чорнозему і місцевого хутора із тротуарною плиткою, сміттям, аптеками та підпільними ігровими салонами. Подивіться через кордон. Там продовжують розвиватися приватні армії розміром із Національну гвардію 40-мільйонної країни. Приватні армії, загартовані в боях упродовж 15 років від Шрі-Ланки до Сирії. Які вже спробували української крові у 2014 році і зовсім не проти поквитатися за невдачі 2015-го. Приватні армії, які не припиняють постачання, агітацію, навчання і ведення «гібридної армії РФ» у вигляді «корпусів» «ЛДНР». За зарплату, вчетверо вищу, ніж у середнього росіянина, готові вбивати, вмирати, лізти під удари авіації США і ніколи не повернутися додому, навіть у вигляді труни, вкритої триколором. Які справи із ПВК в Україні, ви знаєте самі. Як зі здатністю суспільства тривало переносити важкі втрати і негаразди — теж. Годинник цокає, пісок сиплеться. Рано чи пізно черговий обстріл у зоні ООС або сутичка в морі призведуть до чергового раунду загострення. Не забувайте про це ані на секунду. Тільки це зараз дійсно важливо.