Інтерв'ю бійця Чернігівської 119-ї окремої бригади територіальної оборони

Примітка редакції. Автор надіслав нам запис своєї розмови з бійцем тероборони — молодшим сержантом одного з медичних підрозділів. Хоча його ім’я не названо, загалом текст інтерв’ю, на нашу скромну думку, має зацікавити всіх, хто стежить за темою організації територіальних підрозділів.

— Ви нещодавно з навчань. А розкажіть про них. Що ви хотіли б додати чи вилучити?

— Навчання проходили на базі польового табору біля м. Гончарівське та на полігонах 1-ї танкової бригади. Навчання складалися з практичної та теоретичної частин. Загалом, мені пощастило з батальйоном. У якому плані пощастило? Нас два тижні без вихідних з 5:15 ранку до 22:00 безперервно тренували. Через специфіку своєї військової посади (медик), я міг спокійно спілкуватися як з рядовим складом, так і з офіцерами. Будь-яким практичним заняттям передувала теоретична підготовка, яку проводили офіцери-інструктори (всі учасники бойових дій). Та й серед наших хлопців більшість служили в армії, дехто був також учасником боїв 2014-2015 років. Тож вчилися всі разом. У принципі, відпрацьовувалися завдання, які й мають бути покладені на територіальну оборону.

Вірогідно, найкраще відпрацьовувався огляд транспортних засобів, обладнання та укріплення блокпосту. Не обійшлося і без «показух», типу оборона розгорнутим фронтом у чистому полі з прикриттям танків і артилерії (міномети і «сапоги»), така собі «перша світова» в дії! Але це були показові дії для іноземних аташе та нашого командування.

Стосовно організації. Що стосується форми, обмундирування, зброї, техніки, броні та касок, то все було організовано на найкращому рівні, все було 2018 р. випуску (ну зрозуміло, що не враховуючи стрілкотню). А от з медициною, то тут було не все так просто. Батальйонні медики отримали сумку з медикаментами… а ротні і взводні не отримали нічого, тож батальйонні ділилися. Та й, за старою доброю традицією, дещо підігнали волонтери із засіків.

Що стосується їжі, то звичайна армійська баланда, востаннє до цього в офіційних ЗСУ я таку їв у 2004-му, вона не змінилася. Це була одна з найбільших претензій до командування… якщо коротко, то їжа — лайно, можна глянути на фото, це фото сніданків. Я бував в інших частинах і знаю, що так годують не всюди. Зато виїзний чіпок і «торговці» біля табору процвітали.

Хотілось би, щоб такі навчання не проводилися на рівні бригади, це, як на мене, повніша дурня! Бригада за цей час не вчиться взаємодіяти. Максимум відпрацювання з одним батальйоном, і то поротно. Але, як кажуть, жираф великий, йому видніше.

— Як потрапили в тероборону? Чи може потрапити туди людина, яка не служила в армії?

— Потрапити в тероборону можна кількома способами. Перший — вам на роботу приходить повістка (найрозповсюдженіший). Другий — ви самі йдете до військкомату і дізнаєтеся про все на місці. Є два варіанти служби. Перший — просто збори двічі на рік до 30 діб, або ж укласти контракт з теробороною терміном на рік і отримувати за це навіть якусь зарплатню (і, якщо не помиляюсь, то до 45 днів навчання на рік). Те, що не служили в армії, — нічого страшного. У принципі за ці 30 діб ви пройдете курс КМБ (причому у випадку нашого бату досить інтенсивний, траву ми не фарбували і фігнею не страждали, тільки навчання, тільки хардкор!) і приймете присягу. Загалом, туди потрапляють з «другої черги мобілізації» або за бажання, або ж через здоров’я (як живий приклад, контузія і ЧМТ чотири роки тому, у стройові вже не придатний, але медкомісія вирішила, що за бажання бійця можуть відправити на навчання! Саме так, ще й питали «хочеш чи ні?» напряму). Тож якщо у вашому регіоні створюється частина тероборони, ласкаво прошу. Ви знаєте, зайвим взагалі не буде і для тих, хто має військовий досвід, і для цивільних.

— На фото «дегтяр», він штатний？

— «Дегтяр» — штатний, 1943 року випуску. Це резерв. Насправді штатні «покемони». Але поки їх не привезли, були «дегтярі». Насправді, були й «максими». Всі розуміють, що тероборону озброювати фортами, новими автоматами ніхто не буде, будьмо реалістами, теробороні видадуть те, що законсервували в 1945-му. Чесно скажу, що ПД не такий вже і поганий, дуже кучний, доволі зручний, тільки важкуватий порівняно з ПКМом і дуже-дуже гучний! А взагалі кожен взвод мав декілька РПК, тож стрілкотні вистачало, і настрілялися вдосталь, точно не по одному магазину в день!

— Яке озброєння у бригаді? Чи є важка техніка?

— В основному стрілкотня. Важке придається з інших частин.

— Що може протиставити територіальна оборона регулярним військам?

— Сама суть бригад тероборони не протистояти регулярним військам, а більше замінити регулярні частини у другій лінії, для того щоб регулярні могли бути звільнені від таких задач, як охорона об’єктів та блокпостів, і використовуватися безпосередньо на фронті. Хоча, як відомо за подіями 2014 року, і такі частини можна використовувати на передку, але втрати, я так думаю, будуть невиправданими перші тижні. Але якщо якийсь час потримати у третій лінії, потім у другій, то можна і до першої. Будь-якій частині потрібен час для злагодження. Як на мене, ну це моя скромна думка, я ж усієї картини не бачу, краще формувати поротний склад, максимум батальйон і придавати їх іншим частинам або ставити завдання як окремим частинам, у бригаді, це може бути неповороткий організм, але ж, я ще раз повторю, я не бачу всієї картини.

— Яка ситуація з амуніцією?

— З амуніцією все ок, все 2018 року випуску.

— Що скажете про навчання? І як саме призвані проходять підготовку? Чи є аватари? Що скажете про командування бригади?

— Навчання були нормальними. Про командування можна різне казати, все залежить від людини, але з таким комбатом, як був у мене, я думаю, можна працювати. Хоча всі офіцери різні, були просто мудаки-резервісти, в житті воно лайно, а дорвавшись в армію і отримавши владу, стало потрійним лайном… Щодо аватарів, то в нашому баті їх майже не було, бат формувався як показовий. Але жарт такий був «градація аватарів: молодший аватар, аватар, старший аватар, головний аватар і аватар навіки зарахований до складу частини». Насправді, ті навіть, що були, здулися дуже швидко.

В основному молодший офіцерський склад нормальний, нормальні мужики. Вони не забували, що вони командири, але здебільшого були дуже дружніми. Ми ж усі жили в одних умовах і одних палатках. Досить непогано було підібрано сержантський склад, багато хлопців-сержантів були свого часу контрактниками і свою справу добре знали. На більш-менш адекватному рівні була зроблена і бригадна медична служба, з резерву були призвані діючі лікарі та медсестри. Навіть трошки медикаментів було і швидка допомога своя.

— Як справи з харчуванням та побутом?

— Побут солдат сам собі завжди організовує. Про харчування я вже вище відповів. Була проблема з водою, але за деякий час завдяки комбату вона частково була вирішена. Були проблеми і з вбиральнями, вірніше з тим, що називали вбиральнями. Антисанітарію вояки собі самі організовують, у нас у взводі все було ок, матюками, триндюлями гігієна підтримувалася на належному рівні.

Були навіть якісь концерти, але я не бачив, бо моя рота весь час стирчала з раннього ранку майже до ночі на полігоні.

— Тероборона на якій основі — резервісти чи постійний склад, чи постійний склад доплюсовується резервістами на час зборів чи війни? І звідки люди — тільки з Чернігівської області чи це лише формальність?

— Питання досить складне. Є резервісти, є ті, що підписують контракт, але контракт своєрідний, вони більше часу проводять на навчаннях, але не несуть постійної служби. Утім, офіцерський склад та якась постійна частина існує. Призивалися люди тільки з Чернігівської області. Декілька районів формували батальйон.

— Всі добровольці перебувають у резерві чи частина проходить службу у бригаді територіальної оборони за контрактом, а решта як резервісти? Бо одні кажуть, що бригади територіальної оборони будуть виключно резервістами другої хвилі, і інші кажуть, що, мовляв, частина за контрактом і частина в резерв піде.

— Ще раз повторюсь, що людина може підписати контракт, вона буде просто частіше брати участь у навчаннях, але постійна основа — тільки командний склад і якась (невідома мені) частина службовців. Зона відповідальності нашої ТРО — наша область… хоча у 2014-му 13-й бат теж формувався як територіальний, що не завадило його відправити під Дебальцево. Резервістів цієї бригади в зону ОСС обіцяли не відправляти, але ситуація у нас мінлива. Чесно кажучи, частина хлопців уже брала участь у 2014-2015 рр., тому не можна сказати, що бригада небоєздатна повністю, як показує досвід 10% обстріляних у роті солдат — уже ядро, навколо якого формується частина, це великий плюс.

— Що по зонах відповідальності у вашої бригади? Чи намічається відправлення в зону ООС?

— Зона відповідальності — Чернігівська область. Обіцяють нікуди нікого не відправляти. Скажу чесно, якщо відправити бат тероборони в зону ОСС, то до нього на перших порах доведеться виділяти ще бат для нагляду за ними.

— За відчуттями, як багато всяких прокурорських чи там чиновників, по відношенню до яких є підозра, що вони йдуть в тероборону за статусом і привілеями, а не заради власне інтересів захисту країни?

— Чиновників високих рангів я не бачив, ну хіба губернатор зі своєю свитою на півдня приїхав у формі покрасуватися. Я не знаю, як і куди вони ідуть, у моєму взводі були хлопці держслужбовці, але я б не сказав, що якогось високого рангу, максимум заступники начальників відділів, навіть не департаментів. Звісно, я не виключаю того факту, що для високих чиновників були якісь свої «приколи», бо проскакувала інфа, що вони теж проходили «вишкіл», але де, як, коли, з ким — сержанту не доповідали.

— Чи проводилося повноцінне бойове злагодження з 1-ю танковою бригадою? Як я розумію, саме спільно з нею ви матимете вести бойові дії на Чернігівщині в разі необхідності?

— Ні. Танкісти самі по собі, їх куди завгодно можуть відправити. Наша «доля» прикордонники, саме з ними ми працювали.

— Що порадите, куди краще піти — на військову кафедру чи в тероборону?

— Все залежить від вас. Я ніколи не був офіцером і, чесно, не хочу. Нормальний офіцер за своїх хлопців має глотки гризти, тож вирішіть для себе, чи готові ви до відповідальності. Мені моїх двох рисочок на погоні вистачає. Хоча було декілька хлопців, яких одразу після кафедри призвали в тероборону комвзводами.

— Як оцінюєте протитанкову оборону бригади? Чи зможе вона вести бойові дії проти танкових підрозділів та бронегруп противника?

— Без зовнішньої підтримки, проти БТТ… прогноз сумний, хіба що поставити на «штат» хоча б нормальну кількість «сапогів» та ПТРК. А з ручними кумулятивними гранатами багато не навоюєш.

— Чи могла б у нас працювати швейцарська система організації тероборони та тотального спротиву? Взагалі, наскільки такий зразок враховується при створенні нашої тероборони?

— Швейцарський зразок дуже офігенний на папері, та за 200 років жодного разу не використаний на практиці, тож як він діє, ніхто і не знає. Для нас має бути зразком ЦАХАЛ, з усіма його елементами, ось до чого треба йти, причому семимильними кроками!

— Як оцінюєте рядовий склад бригади тероборони? Наскільки люди є кваліфікованими та мотивованими для виконання покладених на них завдань? Яка ситуація з офіцерами, чи вони є достатньо компетентними?

— Склад на 80% повністю нормальні мужики! Скажемо так, з того, що я бачив, рівень мотивації, можливо, навіть більший, ніж у хлопців з тербатів 2014 року. Свої завдання на блокпостах вони будуть виконувати! Дечому вже навчила історія. Офіцери… це окреме питання. Все залежить від того, який це офіцер, якщо хлопчина після кафедри, то вчитися йому ще треба. Якщо кадровий відставний офіцер, то вже якісь навички є. Але, як на мене, вчити треба всіх. Причому офіцерський склад окремо, сержантський окремо, рядовий окремо, лише потім починати взаємодію. Згадую один епізод, що стосується мотивації. Ніч перед тим як молодь і ті, хто не приймав присягу, мали на ранок це зробити. Веду розмову з чоловіком 48 років. Він розповідає, що колись у 2002-му він переприймав присягу з радянської на українську, і дуже цьому чинив спротив, начебто присягу приймають раз у житті. Але тепер, за його словами, у 2018-му, він би її прийняв, навіть не вагаючись… це імовірно і є рівень мотивації.

— Чи здатна бригада вести повноцінні бойові дії у випадку конфлікту високої інтенсивності на фронті? Чи потягне вона завдання мотопіхотного з'єднання?

— Я не впевнений у цьому… я погано знаю, на що здатна така бригада. Окремі роти, так, у принципі можуть потягнути такі навантаження. Але за всю бригаду я сказати не можу. Для швидкого маневрування у складних умовах потрібна підготовка кадрових частин. Я думаю, що командування і не ставить перед теробороною таких завдань, все-таки вони реалісти і тверезо оцінюють стан речей. Повторюсь, що завдання тероборони — охорона об’єктів і робота на блокпостах. Як вона поведеться у бойових діях — сказати важко.

— Чи багато ви зустрічали в теробороні людей, що вже мали досвід бойових дій? Колишніх афганців, учасників АТО, ветеранів добровольчих підрозділів?

— Таких хлопців було достатньо, були із міліцейських батальйонів та рот, були із добробатів, були і резервісти 2014 і 2015 років. Щоправда, я не знаю їх процентного співвідношення по різних батах, у нашому їх була нормальна кількість.

— Чи зможе тероборона, у випадку необхідності, виконувати роль резерву для Збройних сил? Тобто чи можна буде надсилати людей, що пройшли підготовку там, до регулярних частин?

— У принципі може, але якраз завдання тероборони зовсім інше.

— Яка роль у формуванні тероборони націоналістів та представників патріотичних організацій? Яка роль ветеранів АТО?

— Ніякого відношення до тероборони ні націоналісти, ні патріотичні організації не мають… чесно скажу, були хлопці з «правих» знайомі по попередніх роках, але небагато, в основному по повістці, але в моєму баті було декілька і добровольців від них, причому з дуже «яскравим» азовським та подібним минулим. У мене складається враження, що у них «свої мульки», вони вважають тероборону іграшками держави, нездатними на реальні дії. Чимось на кшталт «частин для відмивання грошей». Як я розумію, для правих головне підготовка підпілля і партизанських дій, а тероборона виконує інші завдання, і це однозначно не партизанські завдання.

— Опишіть, як виглядають бійці тероборони? Хто ці люди, якого віку, навіщо приходять туди?

— В середньому це чоловіки віком від 30 до 45 років. Бригада формувалася за «повістками», але аж ніяк не на добровільних засадах. Але відмазатися було простіше простого, тож той, хто прийшов, знав куди і навіщо він іде. У перші дні вони виглядають кумедно, через півтора-два тижні за повадками вже важко відрізнити від кадрових військових (все ж таки чимало, а то й більшість колись та й служили в армії). Добра частина і солдат і офіцерів після закінчення перших навчань підписала контракти в тероборону на постійну основу. Хоча, були інциденти, коли в теробороні вели роботу «агітатори» з інших частин.

— Як ви оцінюєте нинішній проект організації тероборони? Чи виправдовує себе організація бригад, чи варто було б створювати більші з'єднання, на рівні регіональних корпусів та дивізій? А може навпаки — варто обмежитися батальйонами та ротами?

— Я не генерал, щоб оцінювати таке, але все ж я виступаю за те що, якщо бригада й існує, то краще вчити поротно і побатальйонно окремо. Все одно всі будуть виконувати завдання потім у складі максимум батальйону. Але вчити окремо, це явно дорожче, тому, як кажуть, економіка має бути економною… Я особисто для себе так і не зрозумів суті існування цілої бригади. Щоб зібрати її докупи з такої області, як Чернігівська, мінімум тиждень треба. Спочатку зібрати в районі, потім транспортувати до місця дислокації… це все час, втрачений час.

— Чи дійсно потрібна Україні тероборона, чи може варто було б вкладати більше ресурсів у регулярну армію?

— Тероборона, як на мене, має бути. Але, я думаю, вона має виконувати не «бригадні» функції. Це суто моє бачення, але я б наділив її «поліцейсько-охоронними» функціями. Це був би найкращий варіант. Щось на кшталт американської «національної гвардії», але в нас є своя «нацгвардія» (менто-каральна), з подібними викрутасами, тому я трошки розгублююся, що сказати.

— Чи є що протипоставити вашій бригаді у разі швидкого наступу противника з боку Росії через Чернігівщину на Київ? Що ви тоді будете робити? Яка ваша роль у відбитті наступу чи організації спротиву? Опишіть сценарій розгортання вашого з'єднання і що робитимете особисто ви, коли почуєте повідомлення, що ворог наступає через кордон?

— Цікаве питання. я думаю, на нього навіть глава Оперативного командування «Північ» не дасть відповіді. Нас такому «не учили», та це в принципі є державною таємницею. Але супротив буде, це факт.

— Чи здатне ваше з'єднання вести ефективні контрдиверсійні та контрпартизанські дії? Чи відпрацьовують сценарій ліквідації диверсантів та прочісування місцевості?

— У принципі може, не вся бригада, явно не вся. Але в ній є підрозділи, які саме цим і мають займатися. Маленький плюс по місцевості. То це, що все хлопці місцеві і знають, що до чого… скажемо так. Нам потрібно було купити трійник для розетки, а в населений пункт не відпускали. По периметру свої навчання проводили контрики, нацуха, ВСП, батальйон охорони. За кожного нашого «ходуна» їм давали «пряники». І був у нас хлопчик, який без проблем пройшов усі їхні «заманухи» і «секрети» по лісу на відстань у 5 км і повернувся назад. Тож дещо і тероборона може.

— Наскільки тероборони готова до організації партизанської війни в тилу противника, якщо, припустімо, Чернігівщина опиниться під окупацією?

— Я вже зазначав, тероборона до «партизанщини» не має відношення. Бригада в разі потреби має відступати разом із регулярними частинами. Принаймні, ми так зрозуміли.

— Що у вас із транспортом та бронетехнікою у бригаді? Чи у вас свої колеса?

— З колесами було все ок! МАЗи, Богдани, КрАЗи. Все новісіньке, як кажуть, «муха не сиділа». Наскільки вони наші, нам не повідомляли. Цього я не знаю.

— Як опишете продуктове забезпечення бійців тероборони? Чи отримують вони за участь в теробороні гроші та скільки?

— Для тих, хто підписує контракт, є зарплатня. В кожній області це, якщо я не помиляюсь, визначає місцева влада (або щось подібне). Але гроші невеликі. За рік до 10 тис., принаймні наче так. Якщо контракт не підписував, то рядовому на навчання 186 грн, сержанту 218, але на роботі повністю зберігається середньомісячна зарплатня.

— Що з медикаментами та загальним забезпеченням усім потрібним медиків? Чи вистачає кваліфікованого медперсоналу? Чи зможете відкачати тяжкопораненого у разі необхідності?

— Медслужба формувалася на різних засадах. Бригадна медична служба формується з лікарів, що були призвані з резерву. Батальйонні медики — також професійні лікарі. Ротні і взводні медики (до речі, нарешті ввели взводних медиків) по-різному, є з незакінченою медичною, є після курсів першої допомоги, є навіть ветеринари. З молодшим персоналом усе складно. В кожному взводі були стрілки-санітари. Ліків, у принципі, вистачало у бригаді, будь-який середньої тяжкості випадок — травма, отруєння тощо — відправляли швидкою прямо в госпіталь. В мене була моя особиста аптечка натовського стандарту, доукомплектована друзями-волонтерами спеціально під ці навчання (лоперамід, вугілля, пластирі, антисептики — це наше всьо!) Був випадок, коли хлопцю довелося прямо під час навчань надавати першу медичну допомогу (шашка в руках бахнула). Опіки 2+. Утім, завдяки наданій вчасно і професійно допомозі (протягом двох хвилин, маже під час посадки в КрАЗ), все через два тижні повністю загоїлося.

— Яка у вас ситуація з протиповітряною обороною? Що має прикривати бригаду з повітря?

— Крім декількох спарок ЗУ-23 нічого не бачив. Тож не знаю.

— Чи є у вас на озброєнні дрони і як загалом організована розвідка?

— У рівня батальйонного командування були і дрони, і дещо навіть цікавіше. При кожному баті є свої розвідники. Вони тусувалися окремо, там хлопців і відбирали і призивали окремо. Декількох я знаю особисто, вони своє у 2014-2016 роках показали.

— Які військові спеціальності потрібні в теробороні? На які військові спеціальності навчають?

— Спеціальності стандартні: стрілок, водій, писар, медик. Навчають реально тільки стрілків, інші вже приходять зі спеціальностями, здобутими або раніше, або в цивільному житті.

— Чи можна в рамках служби в територіальній обороні отримати звання сержанта або офіцера?

— Сержанта без проблем, але доведеться додаткові навчання проходити, часу більше на це все виділити. Про офіцерів я не знаю…

— Чи є в бригаді бійці-контрактники з досвідом бойових дій?

— В теробороні є «контрактники», але «контракт» досить специфічний, я про це вище зазначав. А хлопців з УБД вистачає, теж уже зазначав.

— Який середній вік бійців? Це переважно військо молодих, чи навпаки — людей за 30?

— Різний, від 22 до 65. Було кілька цікавих випадків, коли хлопці після срочки зайшли у військкомат віддати документи, а їх відразу «попросили» через тиждень на навчання. Але ніхто не жалівся. Навпаки, вони реально найпростіше пережили час навчань. У них не було за спиною «цивільного життя» і «родини», тому їм було побоку.

— Чи були якісь кумедні випадки в територіальній обороні?

— Були. І багато було. Але армійський гумор — це річ специфічна… ну з такого найпростішого, це незнання нових позначень військових звань у перший день. Підходить боєць до офіцера, типу «товаришу лейтенанте, дозвольте звернутися»… а офіцер так задумливо: «звертайся, лейтенантом мене вже років 25 ніхто не називав, а то всі заладили товариш полковник, товариш полковник!» Ви б бачили обличчя в цей момент рядового!

— Що найбільше запам'яталося за період навчань? Що загалом є позитивним, а що навпаки — конче необхідно змінити? Які основні прорахунки командування та організаторів тероборони?

— Запам’яталося? Підйоми о 4:30 і реальні відбої о 23:00 нашого бату… наш бат реально учили від зорі і до зорі, без жодного вихідного, майже кожен день на полігоні, зі срочкою не зрівняти. Змінити — та багато чого, у відповідях на попередні запитання я вже відповідав трошки на це. Але в першу чергу треба ставлення «чмошників» із продовольчого забезпечення (для тих, хто не в курсі — слово ЧМО походить з часів Першої світової і розшифровувалося як «Части материального обеспечения», так у документах писали». За що я завжди ненавидів армію, то це за їжу. За її якість. У мене родичі в селі свиней краще годують. Я не дуже вибагливий у їжі, за життя 7 років прожив у палатках і таборах, але гидотнішої їжі, ніж в армії, ніде не куштував. Часто просто дивився або не брав, або викидав, бо те лайно їсти часто просто не можна було. Як на мене, реформу армії слід було починати з реформи «продовольчої», і не тієї, якою вони хваляться на кожному кроці. Бо їжа — це здоров’я бійців. І під час навчань боєць не думає, де б його підгризти щось. Їдло солдатів — це плювок їм в обличчя від командування.

— Чи налагоджена у вас політична підготовка та психологічна допомога? Чи є свої «замполіти»?

— З цим важко. Були свої «замполіти», тут кому як пощастило. Але на військово-патріотичну підготовку часу не виділяли. Навіть у той день, коли з концертом приїжджали «Тінь сонця», ми були на полігоні. Ні про яку психологічну розгрузку взагалі мова не йшла.

— Вам траплялося стикатися з аватарами та дезертирами у вашій бригаді?

— З аватарами, через специфіку своєї посади, я стикався по декілька разів на день… причому часто якраз не зі свого бату. У нас на весь бат їх і було до двох десятків (це фігня). Основна їх біда — це приступи епілепсії від ОРЗ (очень резко завязал), бо ВСП все бухло на «підступах» до табору в них повідбирало, а дістати там було вкрай важко. От і валилися деякі. У принципі серед них були просто збухані сільські мужики, нормальні дядьки… але просто збухані, вони виконували всю роботу, але без «дозняка» їм було важко. У мене в роті жоден не впав. Я їх потроху виводив із «стану», то валер’янки підгоню, то барбавалу, то ще якихось антисудомних або заспокійливих. За п’ять-шість днів ставали на ноги, і без дозняка навіть з невеликими фізнавантаженнями справлялися.

— Ваша бригада — одна з перших в Україні. Чи варто було б переносити її досвід на інші регіони?

— Думаю, що так. Спробувати треба. Я не знаю специфіку інших регіонів. Але спробувати варто. Підходити до цього треба, щоправда, серйозно. У нас все ж було першим, тому показовим, тому і готувалися півроку. А по місцях я не знаю, як буде.

— Чи вас вчать використовувати особливості місцевості на Чернігівщині — великі лісові масиви, пересічену місцевість?

— На Чернігівщині вже скоро не буде ніяких масивів, на кругляк попиляли все. У принципі так, вчили. Нам навіть блокпост загадали спорудити посеред лісової дороги, щоб вчилися працювати із «зелінкою».

— Чому вас в основному навчають на зборах бригади? Які вміння там можна отримати?

— Вчили за стандартним КМБ, але дещо специфічним. Перш за все володіння та стріляння з АК, АКСУ, ПКМ. Трошки вчили встановлювати міни, їх типи. Трошки основ з топографії, трошки тактичної медицини. Звісно, нікуди без строєвої, але без фанатизму, трошки інженерно-фортифікаційної справи. Але основний упор — це оборона блокпоста і охорона об’єктів, це по декілька разів в різних «учбових точках», від різних інструкторів, під різну специфіку місцевості і т.п.

— Скільки приблизно людей у вашій бригаді? Вона поступається чи переважає за чисельністю і комплектністю штату регулярні бригади сухопутних військ ЗСУ?

— Особисто не рахував, але писали у ЗМІ, що більше трьох тисяч. Звісно бригада поступається регулярним частинам ЗСУ, у неї задачі інші. Не слід плутати нормальну бригаду ЗСУ, що постійно і разом дислокується в одному місці, з тимчасовим утворенням, що дислокується батальйонами і ротами по різних містах і селах, і то недовгий час. Це різні речі.

— Хто у вас командири? Чи виправдовують вони покладені на них сподівання? Чи не стикалися з випадками прикрого самодурства та некомпетентності у вашій бригаді?

— Командири двох форматів. Перші — це кадрові вояки, другі з резерву. У нас були адекватні командири. А от у сусідньому баті був один козел… вночі воно прилізло до нашої зброярки і намагалося вартовому пояснювати, що воно капітан. Я не знаю, як у хлопця не виникла ідея його підстрелити. Вчасно вийшов наш замкомбата і відправив те лайно кудись подалі.

— Чи були випадки, коли не видавали або затримували спорядження? Яка ситуація з тиловиками?

— Ні, все видавали вчасно. Навіть коли була загроза дощу, відразу видали дощовики новенького типу (куртка + штани).

— Яка організаційна структура бригади зараз? Якою вона має бути, якщо потрібно внести зміни?

— Я чесно не пам’ятаю, скільки батальйонів у бригаді. Чи 6 чи 7, бо формувалися за районним принципом. Я вважаю, що кожен бат треба навчати окремо і лише раз на тиждень-два вже збирати разом у бригаду.

— Чи відпрацьовували ви взаємодію з бронетехнікою, зокрема з танками 1-ї танкової бригади?

— Так, деякі елементи були. Ліквідовували «танкобоязнь», трошки танки покаталися між нами під час стрільб і навчань, день на третій їх вже сприймали спокійно і майже не звертали увагу, зосередившись на завданнях.

— Що ваша бригада муситиме зробити у випадку наступу противника на Київ?

— Думаю, що зайняти оборону, де командування буде вважати за потрібне. Нас в такі плани не посвячують. Бо декілька днів (окрім блокпостів) ми працювали у штатному режимі піхоти — ешелонованої оборони в окопах з бліндажами.

— А що ви матимете робити, якщо, можливо, і більша частина України опиниться під російською окупацією?

— Відступати з регулярною армією. Ще раз повторюсь, партизанщина — не наше завдання.

— Чи може бригада бути перекинута до іншого регіону для несення служби у разі потреби, бодай на другій лінії, блокпостах, або для охорони громадського порядку? Скажімо, на Донбас чи в Закарпаття?

— У принципі, окремі частини можуть бути перекинуті. Але в тих регіонах мають бути свої частини тероборони. Я взагалі завжди виступав проти служби вдома, окрім крайніх випадків (Крим показав, які вояки з солдатів, чиї сім’ї поряд).

— Чи можливий у вашому регіоні проросійський заколот або провокації і чи зможуть бійці бригади цьому протидіяти?

— Можливий у двох-трьох північно-східних регіонах, де велика частка етнічного російського і ватомізкового населення, але навряд, їх там дуже мало (малозаселена територія), по-друге, не повірите, але вони дуже сцикливі. У Чернігові навесні 2014 року ті, хто не підтримував і відкрито протистояв Майдану, одними з перших вийшли на акцію (причому, давайте дивитися правді у вічі, тоді вже у багатьох зброя була) проти «русской весни», коли якась частка дебілів намагалася розхитати ситуацію. Проросійські сили оголосили про свій мітинг, але побачивши тисячі чоловіків, які цілеспрямовано збиралися їх бити, просто злякалися і не вийшли. Загалом, вати вистачає, але вона дуже неорганізована і боягузлива.

— Як охарактеризуєте стрілецьку та тактичну підготовку? Чи достатньо готують бійців, чи дають можливість їм настріляти достатньо, щоб бути потім ефективним бойовим підрозділом?

— Скажемо так, дещо краще, ніж строковиків. Хто хотів — настрілявся вдосталь. Я, наприклад, не люблю вже давно стріляти, такий я пацифіст. Тому іноді віддавав свої магазини сусіду.

— Чи є у вас штатні снайпери, гранатометники, розрахунки ПТУРів та АГС?

— В даний момент немає, але їх поява не виключена з подальшим розвитком.

— Скільки, на вашу думку, зможе протриматися бригада, якщо їй доведеться вести бойові дії проти регулярних підрозділів армії противника, які наступатимуть через Чернігів?

— Дивлячись проти кого і проти якої кількості… я не беруся, на жаль, відповідати на це запитання.

— Яка фізична підготовка у бійців територіальної оборони? Там люди більш-менш спортивні, чи з пузами і задишкою? Наскільки прискіпливий відбір медкомісією?

— Різна! Повністю різна! Але таких, щоб от з «пузом до колін», не було. А якщо й були, то дядьки були грамотними. У принципі, по фото над постом видно. Медкомісія була так собі, від резервістів особливо неповимагаєш, а то брати буде нікого, все банально. Самі розсудіть, якщо людині під сорок, то вже й тиск може бути не той, і серце може торохтіти не так… не всі ж спортсмени.

— Як у вас зі зброєю? Отримуєте її лише в частині, як часто проводяться стрільби та тренування?

— Зброя в частині. Стрільби на полігоні, імовірно двічі на рік по два тижні. Все тільки починається, тож важко щось сказати конкретне.

— Які головні недоліки бригади територіальної оборони і які основні прорахунки при її створенні?

— Головний недолік… можливо, слабка злагодженість у бригаді, краща в батальйоні… Ще важко казати. Прорахунки? Ну вони були банальними, не змогли прорахувати, скільки треба води в день на батальйон, він же виявився повним (більше 600 людей)Тож і виявилося, що в перші дні на прийняття душу було 850 мл води на бійця))) але згодом усе виправилося потрошку.

— Чи зможе територіальна оборона зіграти свою роль у випадку внутрішньої нестабільності в державі: заколоту, повстання чи спроби державного перевороту?

— Як на мене, це і має робити тероборона. Утім, чесно скажу, заколоти в регіоні краще придушувати руками чужих регіонів… тут же кум, сват, брат, сусід… от потицяти трошки усілякі етнічні меншини, не будемо тикати пальцями в сторону (Будапешта), у принципі тероборона може, але за умови, що вона відіграє ту роль, яку відіграє нацгвардія у США.

— Опишіть особистий досвід та враження від спілкування з бійцями територіальної оборони. Хто ці люди? Що їх спонукало піти на службу? А вас особисто?

— Що спонукало мене? Прийшла повістка на роботу. Медкомісію я по суті не пройшов (старі травми), але було дуже цікаво, що це буде таке. Тим паче, знайомий воєнком попросив, пославшись на те, що потрібні сержанти, і ті хто щось уміє, от і дали мені в руки медичну сумку.

А люди усі різні, хтось дійсно сам прийшов, хтось по повістці, були такі, що реально тікали з дому від дружин (це не жарт). Були ті, кому армія протипоказана, були чоловіки уже у віці, але які захотіли згадати, що таке армія! До речі, такі були дуже відповідальними і дисциплінованими. Були просто мудаки, які незрозуміло, як потрапили.

— Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб територіальна оборона перетворилася на потужний чинник обороноздатності держави, здатний протистояти різноманітним загрозам та чинити потужний опір агресору? І що, зрештою, може на корню загубити її та зробити малоефективною та контрпродуктивною ініціативою?

— Треба щось людям запропонувати взамін. І гроші — це лише невеликий елемент. Бо зарплату можна отримувати, а потім коли що, то піднявши лапки, піти і здатися. Може, це має бути навіть не бригада, а якісь окремі формування. Треба мотивувати людей різними чинниками. Робити військових почесними… бо якщо чесно, то інформвійну за серця ми програємо нашим сусідам, дуже сильно програємо. Нагадує часи УНР, коли замість того, щоб повбивати більшовиків у Києві наприкінці 1917 року, їх посадовили в поїзди і відправили на Росію, потім через два місяці ті більшовики повернулися і залили Київ кров’ю. Добросердечні ми… Мотивація, тільки повна мотивація, робота, пропаганда, контрпропаганда! Зробити тероборону почесною і визначити чітко її функції. Тоді може і буде толк.