Дрібні інтернет-капості з великими наслідками

Тільки за останній, 2018 рік Служба безпеки України викрила кілька груп, завданням яких було створення різноманітних майданчиків онлайн (у соцмережах і блогосфері), з метою цілеспрямовано поширювати інформацію, у тому числі для впливу на вибори в Україні.

30 серпня 2018 року на сайті СБУ було оприлюднено інформацію про блокування діяльності мережі Інтернет-агітаторів, яких російські спецслужби залучили до заходів із підготовки до втручання у перебіг майбутніх виборів Президента України. «Вербування» кремлеботів відбувається найчастіше онлайн. ФСБ та інші спецслужби РФ мають у цьому неабиякий досвід, оскільки вербування потенційних бойовиків, які потім їдуть із завданнями російських розвідок у терористичні структури ІДІЛ, відбувається через форуми та онлайн-майданчики (здебільшого у Дагестані та Чечні).

Люди з різних міст — Дніпра, Кривого Рогу та Нікополя — стали адміністраторами груп і сторінок у соціальних мережах. Завданням цих сторінок було створити джерела інформації та контрольовані майданчики для спілкування. У певний момент такі майданчики стануть місцем формування поглядів споживачів інформації. Все це давно вивчено і пройдено. Працює ця схема на принципі «думки більшості». Якщо складається враження, що у більшості твоїх респондентів є певна, конкретна точка зору — ти пристаєш на неї як соціальна істота, що має потребу бути частиною спільноти.

Такі інструменти існували і під час Революції Гідності, і потім. Розслідування щодо однієї з таких мереж здійснили журналісти команди texty.org.ua. Тоді журналісти у своєму спецпроекті довели той факт, що наративи та меседжі про необхідність організації так званого «Майдану 3.0» ініційовані кремлівськими силами.

У СБУ повідомили, що «завербованим» смм-менеджерам ставили завдання шукати блогерів та активних дописувачів груп соціальних мереж, які за грошову винагороду мали публікувати політичні новини із завчасно визначеним контекстом, який би надсилався у вигляді «темників» із Росії. Адміністратори також мали залучити «підставних» осіб для реєстрації Інтернет-сайтів в українському сегменті доменних імен. За вказані дії росіяни пропонували грошову винагороду.

Окремі «медіа-технологи» мали ще й планувати і замовляти послуги з просування Інтернет-ресурсів та контенту в агентствах з південно-східних регіонів України. Це мало приховати їхню причетність до поширення «фейкових» новин та рекламування окремих проросійських учасників виборчого процесу, а також дозволило б перейти до активніших дій у інфопросторі напередодні та під час проведення виборів Президента України.

Механізм таких активностей теж відомий: «зрада», «зрада» і ще раз «зрада». Ігри на патріотичних почуттях людей, що не можуть захистити себе критичним мисленням. Створення спільнот, які могли б «загорітися» ідеями насильницьких дій після закликів до «відстоювання України».

14 грудня 2018 року той самий департамент контррозвідувального захисту інформаційної безпеки СБУ поширив інформацію про масові спроби використання спецслужбами РФ відкритого інструментарію соціальних мереж «Facebook» та «Twitter» з метою подальшого втручання у виборчі процеси в Україні. До цього виявилось причетним уже знайоме нам ТОВ «Агенство Інтернет Досліджень» (ООО «Агентство Интернет Исследований» — АИИ), яке належить Євгену Прігожину.

Путін навіть згадав його у своїй останній прес-конференції, коли його напряму запитали про роль «повара» у медійній та політичній тусовці Кремля. Окрім іншого, нещодавно стало відомо, що той самий Прігожин отримав серйозний девелоперський підряд у Санкт-Петербурзі загальним обсягом близько 35 млрд рублів, що свідчить про те, що позиції Прігожина біля Путіна тільки посилюються.

За даними контррозвідників, співробітники АИИ почали надсилати «комерційні пропозиції» до українських користувачів, в яких пропонувалося допомогти у поширенні реклами в соцмережах шляхом надання тимчасового оплачуваного доступу до «рекламних кабінетів» сторінок на Фейсбуці.

Цікава схема, яку, на жаль, сбушники повною мірою не описали. Цукерберг і його команда змінили правила розповсюдження реклами на Фейсбук. Поволі до них підтягується і команда Твітера. Однак для українського сегменту соцмереж такі зміни дійдуть ще не скоро. Полягають ці зміни в тому, що адміністрація соцмереж дозволяє рекламно розкручувати матеріали, що мають політичне забарвлення, тільки тоді, коли достеменно відомо про те, хто саме інвестує в це гроші.

Іншими словами, навчені гірким досвідом кампаній на кшталт #BlackLivesMatter у американському фейсбуці, які оплачували російські спецслужби, щоб посіяти конфлікт і розбрат в американському суспільстві, американці нарешті сказали «Досить!»

Тепер, якщо ти хочеш купити рекламні покази свого контенту, що має політичний контекст, маєш надати документи про те, кого саме ти представляєш, і чи немає в тебе конфлікту інтересів. Однак навряд чи це стало причиною купівлі «прігожинськими» послуг із просування свого контенту. Справа в тому, що для ефективного розголосу потрібні вже існуючі «не замарані» джерела, що мають певний потенціал резонансу. Немає сенсу витрачати гроші на їх створення, якщо якесь регіональне медіа за гроші просто надасть свою платформу для розміщення антиукраїнської джинси про «зраду» і відкриє двері у рекламний кабінет на Фейсбуці, щоб її розігнати.

СБУ пропонує повідомляти про такі речі на гарячу лінію, хоча могли б просто створити собі бота у Facebook Messenger. Але інновації, на жаль, це не про спецслужбу.

Отже, із «засобами доставки» інформаційних снарядів ми розібралися. Загалом у інформаційному протистоянні можна виокремити тільки дві масштабні складові. По-перше, це меседж, який потрібно донести споживачу інформації. Меседж має бути таким, щоб спонукати його споживача до вчинення певних дій, або утримання від них. Для цього він повинен відповідати інтересам споживача та його найбільшим прагненням, аби торкнутися емоційної сторони прийняття рішень.

По-друге, це те, як донести цей меседж до споживача. Потрібно знати, якими джерелами інформації він користується і яким вірить. Потрібно мати інфраструктуру та людей, які зможуть зробити таке донесення можливим. Ось про саме ці «засоби доставки» ми з вами і поговорили вище. Тепер поговоримо про сам меседж.

Рахувати російські інтервенції з використанням штучно створених етнічних, релігійних, мовних та інших нібито конфліктних для українського суспільства точок, які у результаті призводили до втрати прозахідного курсу України, є невдячною справою. Цей процес не переривається з 1991 року, а в 2013-му він був тільки масштабно активізований.

Так, наприклад, експерти сфери виділяють справи Георгія Гонгадзе та кампанії «Україна без Кучми» як одні з найуспішніших російських гібридних операцій в Україні, які призвели до втрати прозахідної орієнтації в державі.

За словами керівника Центру оборонних реформ Олександра Данилюка, майор Мельниченко, який нібито записував на плівки розмови про вбивство Георгія Гонгадзе в кабінеті президента Кучми, а потім переховувався у США, до 1994 року був кадровим співробітником російських спецслужб і близьким другом отруєного у Лондоні Олександра Литвиненка, з яким вони навчалися у вищій школі КДБ у 80-х. За місяць до своєї смерті Олександр Литвиненко заявив, що майор Мельниченко регулярно контактує з ФСБ, постійно літає до Москви й навіть назвав ім'я керівника Мельниченка в ФСБ — генерала Павловського.

Такою самою маніпуляцією був і меседж Віктора Януковича напередодні виборів 2004 року про нібито «бажану демократичними силами» карту поділу українців на «три класи», де Донбас зображували у навмисно третьосортному вигляді.

Насправді виділити такі вразливості у інформаційному просторі окремої нації не так складно. Візьміть соціологічні дослідження останнього періоду, щоб з’ясувати, які саме питання мешканці країни вважають найпріоритетнішими для себе? Отримати таку інформацію неважко.

Цілком очевидно, що найголовнішим пріоритетом для українців, згідно усіх наявних соціологічних досліджень, є мир на Донбасі. Остання ескалація подій у Чорному морі поблизу Керченської протоки та запровадження воєнного стану тільки актуалізували цю нагальну потребу.

Перебування у стадії невизначеного конфлікту є абсолютно неприродним для людини. Головним чином, дискомфорт генерує незнання, чого очікувати і що робити. Дефіцит інформації генерує дефіцит прийняття рішень. А він у свою чергу є запорукою постійної фрустрації та потреби у змінах.

Таким чином, меседж цілковито зрозумілий: «голосуйте за мене завтра, і я забезпечу вам настання миру вже післязавтра». Ну, і відповідно у зворотному напрямку: «не голосуй за того, хто не обіцяє негайного миру». Про це вже сказали майже усі публічні потенційні кандидати у президенти. Навіть Володимир Зеленський у своєму інтерв'ю Дмитру Гордону сказав, що точно знає як добитися миру.

На його думку, для цього треба поїхати домовлятися з «чортом лисим» та попросити його надати список вимог і вручити натомість свій список вимог, щоб потім «зійтися десь посередині». А рішення про те, чи це є прийнятним, може бути отримане або на референдумі, або під час «онлайн голосування по телевізору». Іншими словами, доля 40-мільйонного українського народу може вирішуватися у форматі телешоу. Той факт, що для теслі будь-який інструмент перетворюється на молоток — не є дивиною. Проблемою є те, що такі прості рішення є вкрай привабливими для людей, втомлених від ситуації.

Цей і решта наративів не є загадкою. Цілі, по яких битиме Кремль напередодні виборів, цілком зрозумілі: мир, добробут і спроможність оплачувати свої рахунки, питання корупції та поборів, зміна політичного ландшафту на новий. Саме ці теми в різних інтерпретаціях ми побачимо уже скоро на білбордах, в інтернеті, в телевізорі і з кожної праски. Просто потрібно пам’ятати про те, що частина з цих голосів оплачена оточенням Путіна.