Дійна корова стривожена
Примітка редакції. Безкоштовно й оцет солодший, як відомо. Та як бути, коли його вже не роздають?
Є в людській природі одна чудова риса: до хорошого звикають миттєво, а втрачаючи його, поводяться так, ніби це особиста образа від самого Всесвіту.
Статистика шлюбів та розлучень демонструє, що так це працює на особистому рівні. З державами все трохи складніше. Людина, яка ніколи в житті не заробила на власний хліб, щиро вважає, що хліб їй винні. Причому свіжий. Бажано з маслом, і обов’язково без черги.
На ваших очах відбувається саме такий процес. На даний момент уже кілька поколінь європейців виростали в умовах, які з певної точки зору можна назвати унікальним соціальним експериментом, а з іншої — просто дуже довгою і дуже дорогою казкою про те, що держава є добрим чарівником, який завжди знайде в кишені ще трохи грошей.
Соціальні виплати, безкоштовна медицина, субсидовані університети, допомога на випадок безробіття, допомога у зв’язку з народженням дитини, допомога для догляду за дитиною. Допомога на той випадок, якщо ти забув, навіщо тобі попередня допомога.
Система була щедрою. Майже по-материнськи щедрою. І, як будь-яка надмірно щедра матір, вона вигодувала певну кількість дітей, так їх і не виховавши. Тепер вони переконані, що світ їм винен за сам факт їхнього існування.
Народжувати при цьому ніхто з них особливо не поспішав. Воно й зрозуміло: діти — це клопіт, відповідальність, безсонні ночі і загроза кар’єрі. Навіщо ускладнювати? Соціальна держава є, пенсія буде. А хто її оплачуватиме — це вже турбота якоїсь абстрактної «системи», яка, очевидно, сама розбереться.
Система, між іншим, не розібралася. Вона порахувала і виявила, що людей, які платять податки, стає менше, а людей, які із цих податків харчуються, — дедалі більше.
І тут на сцену вийшов елегантний, хоча й погано обдуманий шлях — міграція. Завезти людей. Багато і з різних місць. Без прискіпливих запитань про те, хто саме їде, звідки, з якою метою і з якою кількістю родичів. Головне — ура, люди є. Показники поліпшуються. Демографічна яма хоча б частково заповнена.
Все виглядало пристойно. Саме тому раніше я писав про явище ляйткультури, яке хоч якось із цією проблемою вміло працювати.
Тут варто зробити паузу і поставити те саме запитання, яке чомусь усі весь час бояться сказати вголос. Навіщо завозити таку кількість людей без жодних критеріїв відбору?
У приватному житті ті ж люди, що ухвалювали ці рішення, себе поводять зовсім інакше. Наймаючи людину на роботу, вимагають резюме та рекомендації. І проходження кількох співбесід, іноді навіть перевірки на поліграфі. Це ж фірма, розумієте. Тут треба бути відповідальними. Сюди не можна брати будь-кого.
Зате впустити в країну людину із сім’єю з тридцяти однієї особи — будь ласка, ласкаво просимо, ось вам адреса соціальної служби. А ще тимчасове житло, виплати на перший час, виплати на другий час та інформація про те, як отримати виплату на третій час. Фірма — це серйозно. А держава якось упорається сама.
Відкладімо мораль, бо це не про неї. Вона важлива, але у даному випадку може заважати вивченню загальних процесів. А вони цікаві.
Людина, яка приїхала в країну за соціальними виплатами, — і це не образа, лише опис мотивації — залишатиметься в цій країні, поки виплати є. Цілком раціональна поведінка. Як дають, то бери. І, будьмо відверті, звинувачувати у такому конкретну людину — безглуздо. Вона ж діє у власних інтересах.
Питання до тих, хто збудував систему, яка робить таку поведінку найбільш вигідною стратегією.
І тепер — ключове питання, відповідь на яке насправді всім очевидна, але озвучувати її вголос чомусь не прийнято. Що відбудеться, коли дійна корова перестане бути дійною?
Коли соціальні виплати скорочуються — частина людей їде туди, де вони ще є. Це точно не трагедія. Міграція рухається за кращим життям, інакше ці мігранти й до попередньої держави не приїхали б.
Проте що відбудеться, коли дійна корова не просто перестане бути дійною, а ще й опиниться під ударами авіабомб? Коли соціальна держава трансформується із щедрого розподільника благ у воєнну економіку, де від тебе чекають не споживання, а внеску?
Значна частина тих, хто роками перебував на балансі європейських держав, походить із місць, де війну якщо й не бачили впритул, то принаймні чули про неї. Батьки, дідусі, далекі родичі — хтось у родині через щось подібне проходив. Ті, що були мігрантами з інших держав колись.
Однак теоретичні знання про війну і готовність у ній брати участь на боці країни, яка тебе годувала, — це дещо різні речі. Дуже цікаво буде спостерігати — і я кажу це без зловтіхи, а з щирим аналітичним інтересом, — як ця аудиторія поводитиметься, коли виплати замінять на повістки. Або хоча б на вимогу дотримуватися комендантської години і здавати кров для потреб армії.
Підозрюю, що черга на виїзд у цей момент виявиться довшою, ніж черга на отримання соціальної допомоги. Хоча можу помилятися. Люди часом дивують.
Тепер — про вплив на політику. Бо це окрема і дуже важлива частина теми.
Мігранти найчастіше не мають права голосу напряму. Але багато де вони навчилися впливати на політику іншими методами. Наприклад, протест. Або звинувачення певного політика з позиції віктимізації власного осередку. Хоча дедалі частіше люди, що виставляють себе небаченою жертвою, жодної війни впритул не бачили.
Це не теорія змови. Звичайна групова політика, якою займається будь-яка організована спільнота в демократичній системі. Профспілки роблять те саме. Бізнес-асоціації роблять те саме. Різниця в тому, що профспілки і бізнес-асоціації хоча б офіційно пов’язані з економічним внеском у життя своєї країни.
Вплив людей, основним внеском яких є отримання виплат, — це інша конструкція. Вони впливають на розподіл ресурсів, не беручи участі в їхньому створенні. Знову ж таки: будьмо відверті, не їхня провина. Система дозволила. Система заохотила. Система тепер здивована. А я здивований тим, що система здивована.
І от ми повільно підходимо до фінальної картини. Європа стоїть перед ситуацією, яка не має простого рішення і не матиме приємного фіналу в жодному зі сценаріїв. Не просто так прем’єр Бельгії захищав російські заморожені активи тривалий час, а зараз нарешті зняв маску й почав нити про необхідність домовлятись із Росією. Система налякана. Виконавці у системі — також.
Соціальна держава в тому вигляді, в якому вона існувала останні десятиліття, вмирає. Поки що навіть не тому, що поганий кіногерой її вбиває. Вона вичерпала ресурс, на якому трималась весь цей час. У певному сенсі з’їла сама себе.
Замість неї має прийти щось інше, більш актуальне. Що саме — поки не зрозуміло. Але одне можна сказати з упевненістю: дійна корова, яка годувала всіх охочих, більше не в тому стані, щоб цим займатися. Її доять уже давно, причому всі, хто встиг стати в чергу. Черга була довгою. І молоко закінчується.
Хто залишиться поруч, коли замість молока треба ставати до іншої черги — до тієї, де не дають, а щось беруть від тебе? Де від тебе чекають не просто присутності?
Ось головне питання найближчих років. Не про мораль, не про мультикультуралізм і не про партійні програми. Відповідь на нього ми всі дізнаємося. Мабуть, навіть раніше, ніж комусь хотілося б.
Дійна корова таки почула дивний гуркіт. Черга поки що нікуди не розійшлась: стоїть на старому місці, раптом іще хоч склянку молока безкоштовно дадуть. Але вушка в ній уже всі нашорошили.