Де наша освіта, Гомере?
Текст уже на Patreon. You’re Welcome!
Стародавні Афіни були першою державою в історії, в якій значна кількість громадян була грамотною, а ідеї могли вільно поширюватися. Письменність знищила прірву між правителями та підлеглими й уможливила створення радикально нового типу людського суспільства.
Можливо, вперше кожна вільна людина могла критикувати та ставити запитання чиновникам. У літературі солдати могли навіть допитувати своїх командирів, як це роблять охоронці Креонта в «Антигоні» Софокла. Ці свободи поширювалися на окремих драматургів і самих акторів. Антивоєнні комедії Аристофана ставилися в розпал жахливої Пелопоннеської війни.
Драматурги часто наділяли робітників — пастухів, землеробів, охоронців тощо — здоровим глуздом, якого бракувало їхнім правителям. Як кажуть Віктор Девіс Хенсон і Джон Хіт: «У грецьких п’єсах герой — часто аутсайдер, який порушує проблеми. Критик того, що всі інші сліпо приймають. Аякс, Філокрит, Лісістрата, Електра, Прометей, Антігона, він чи вона — і доволі часто це була вона — суворо засуджували вождів, державу, народ. І робили це публічно на сцені, щоб усі бачили».
Римляни зберегли ці грецькі тексти й додали свій внесок у цей стандарт.
Коли Рим після тисячолітнього панування занепадав, а варвари спалювали міста і бібліотеки по всій Європі, християнські ченці та мусульманські вчені копіювали й поширювали класичні твори. Як зазначає Себ Фальк, іноді навіть селяни об’єднували свої ресурси, щоб найняти монахів. А ті навчали їх у залах, деякі з яких пізніше стали першими університетами.
Класична освіта передбачала більше, ніж просто читання стародавніх текстів. Це означало навчитися критично мислити та логічно дискутувати, як було започатковано греками.
Середньовічних учених навчали цим навичкам. У правових, політичних та наукових сферах Заходу продовжують здійснювати таку підготовку. Такі зобов’язання, як обов’язки присяжних і голосування, передбачають одну річ: прості громадяни можуть оцінити логічні аргументи, а наука здатна перевіряти теорії.
Недарма значна частина західної юридичної й наукової термінології походить від грецької та латинської мов.
Такий стандарт був не якимось незмінним набором текстів, а постійною розмовою, що тривала тисячі років. Процес давав змогу кожному поколінню спиратися на інтелектуальну спадщину минулого. Це дало людям набір культурних орієнтирів: Гомер, Сократ, Аристотель, Аквінський, Данте, Мільтон.
Навіть у середньовіччі у Європі була культура, яка цінувала читання. І це ще до винаходу друкарського верстата 1436 року. Першими книжками, надрукованими після Біблії, були грецькі та римські класичні твори. Невдовзі з’явилися школи, де їх вивчали. За часів Гутенберга працювало 34 такі навчальні заклади, та вже 1660 року їх було 444. Одна школа на кожні 12 миль, за словами Ніла Постмана.
У XVIII столітті це працювало навіть у глухих сільських районах Ірландії. Там було заборонено викладати католикам, тож учителі створювали підпільні мережі й викладали класику. Діти по всій Ірландії таємно вивчали ці праці.
У своїй книжці 1968 року The Hedge Schools of Ireland П. Дж. Доулінг повторює звіти мандрівників XVIII століття про бідних, обірваних хлопців, які «добре знають найкращих латинських поетів», «хороших латинських учених», у горах та мандрівних батраків, які «розмовляли латиною». Відвідуючи Ірландію в 1840-х, Йоганн Георг Коль повідомив, що навіть бідні фермери знали латинь.
1748 року граф Честерфілд писав своєму синові, що «класичне знання, тобто грецька та латинська мови, абсолютно необхідне для всіх... слово "неписьменний", у його широкому значенні, означає людину, яка не знає цих двох мов». Хоча Честерфілд, можливо, мав дещо обмежене розуміння термінології. Багато хто не знав латинь чи давньогрецьку, та все одно був знайомий із класикою завдяки перекладам.
Завдяки англійській версії Олександра Поупа, як дорікали сатирики Томас Бернет і Джордж Дакетт 1715 року, «кожна сільська доярка може зрозуміти "Іліаду" так само добре, як ви чи я». Хоча це явно гіпербола. А 1787 року шотландський поет Роберт Бернс розповідав про дружину садівника, яка «може цитувати Гомера». 1788-го, у віці десяти років, Вільям Гезлітт читав Овідія.
Під час промислової революції люди з робітничого класу організували клуби, які давали не лише уроки читання та письма, а й можливість дискутували. За словами історика Джонатана Роуза, до початку 1800-х чверть усіх працівників чоловічої статі у Британії належали до таких клубів. А до кінця століття цей показник сягнув 80%. Деякі з подібних клубів випускали власні періодичні видання, присвячені класичним авторам: Лівій, Гомер, Тацит. Сторінки цих видань були заповнені листами шахтарів, фермерів, пастухів, ткачів. Усе для простих людей.
Девід Лівінгстон, знаменитий дослідник Африки, з десяти років працював на бавовняній фабриці по 14 годин. Згідно з його описом (надворі було XIX століття), він читав класику та відвідував щоденні вечірні заняття.
Валлійські шахтарі працювали багато, небезпечно та за низьку плату. Але серед них було нормою, що робітник відкладає копієчку на членство в бібліотеці. Ці бібліотеки були добре укомплектовані грецькою та римською класичною літературою. За словами Роуза, в одній типовій бібліотеці середньостатистичний шахтар міг читати по 86 книжок за рік.
Знайомство із класикою дає вам доступ до цілої галактики культурних джерел. Упродовж тисячі років картини, промови, вірші, романи та скульптури створювалися для публіки, знайомої з грецькими та римськими творами. Є зображення Джорджа Вашингтона в римській тозі — так його порівняли з Цинциннатом, який відійшов від спокуси довічної влади та повернувся на свою ферму. Важлива деталь для обмеження президентських термінів і для мирної передачі влади.
Аж до середини XX століття у фільмах, газетних статтях, романах, популярних піснях і навіть дитячих віршиках згадувалися такі класичні постаті, як Горацій і Крез. Їх імена розумів кожен листоноша, батрак чи будівельник.
Багато реформаторів і повстанців надихались греками, деякі з головних міфів про створення яких передбачають повстання: Зевс кидає виклик Кроносу. Прометей повстає проти богів, щоб принести вогонь знань людству.
Туссен Л'Увертюр читав захопливу розповідь Плутарха про повстання Спартака, а потім очолив перше успішне повстання рабів на Гаїті (1791 рік). Мартін Лютер Кінг цитував Овідія та Платона. Томас Гоббс рекомендував будь-якому лідеру, який прагне стати тоталітарним диктатором, заборонити твори грецьких і римських авторів.
Будь-який університет, будівля суду, споруда чи статуя, створені до XX століття, ймовірно, містять гравюри латинською мовою. Вони не були створені як таємні заклинання чарівників у «Гаррі Поттері». А несли своє повідомлення для публіки, яка могла їх прочитати. І точно не дивувалась, що ж це таке написано.
Ми швидко втрачаємо цю здатність. І це б’є по нашому розумінню того, ким ми є.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!