Перейти до основного вмісту

Кейс «Гарматне м’ясо»? Частина 1

А тепер дві частини про наболіле. Тримайте першу.

Чи чули ви про вислів «гарматне м’ясо»? Із часів Наполеона так називають тих, кого відправляють на очевидну загибель. Він характеризує загалом цинічне ставлення до вартості людського життя. Вживається головним чином у значенні: солдати, яких посилає на смерть жорстока влада.

Понад місяць тому підрозділ однієї новосформованої бригади ЗСУ, який іще не був здатний виконувати завдання за призначенням, не був належно екіпірований та озброєний (у доповідях начальників іншим начальникам, звісно, він був повністю готовий та екіпірований, а насправді – ні), з низьким рівнем психологічної бойової готовності, був відправлений у Луганську область у пекло боїв із росіянами.

Прибувши на місце зосередження, особовому складу подали автобус, щоб довезти до району виконання завдань, і один лейтенант, випускник військового вишу, наївно та привселюдно запитав майора – представника частини, до якої прибуло поповнення: «Чи видадуть людям бронежилети та "аптечки"?». На що той зі злорадною посмішкою ідіота відповів: «А навіщо вони вам? Ви й так "м’ясо"».

Майора за такі слова одразу ж біля автобуса й побили (але не покалічили). Той виправдовувався, що це він так пожартував. Із наступного дня підрозділ уже виконував бойові завдання. Екіпірування надійшло згодом, після перших утрат. Бійці позицій не полишили і досі хоробро воюють, хоча постійно скаржаться на нестачу сучасних протитанкових засобів та іншої підтримки – арти й авіації.

Що робити, якщо твої солдати не здатні воювати? Ось що.

Нещодавно я був випадковим свідком телефонної розмови однієї жіночки, – ймовірно, дружини мобілізованого військового, – яка емоційно скаржилася іншій про ставлення командування до їхніх мобілізованих чоловіків як до «гарматного м’яса». Це було промовлено у людному місці, діалог чули інші присутні та подумки співчували їм.

На жаль, цей вислів, що виник іще на початку ХІХ століття, поступово вкорінюється у свідомості нашого суспільства та підриває довіру до рішень командування.

Гіпотетично змоделюймо ситуацію, коли військовослужбовці певного підрозділу заявляють своїм командирам (начальникам) таке:

«Ми неспроможні протистояти ворогу, у нас недостатньо сил та засобів, а керівництво використовує нас як "гарматне м’ясо"».

Зазвичай у той «бунтівний» підрозділ надсилають «десант пожежників» – офіцерів-контролерів зі штабів вищого рівня військового управління. Вони вивчають факти, що спричинили до цього. Потім офіцери готують пропозиції вищому командуванню для ухвалення відповідних рішень. Натомість старший командир (начальник) зазвичай дає цим «смотрящим» усне розпорядження: «Нічого не хочу чути, сидіть там і переконуйте їх воювати. Робіть щось!».

Отже, маємо типову ситуацію. Зібравши інформацію про досвід її розв’язання окремими офіцерами тактичної ланки, здійснімо критичний аналіз проведених дій (АПД), аби систематизувати уроки та можливості вдосконалення процесів лідерського впливу на особовий склад.

1. Що повинен робити особовий склад підрозділу, який заявляє про ставлення вищого командування до нього як до «гарматного м’яса»?

Виконувати бойові завдання за призначенням у складі відповідних сил та засобів.

2. Що насправді сталося?

Відмова виконувати завдання під впливом імовірних чинників:

– тривога як сигнал про наближення загрози – «страх від страху», який відчувається як занепокоєння, побоювання та невпевненість у майбутніх діях;

"

"

– акумуляція (накопичення) страху та психофізіологічного виснаження (тілесне, обезводнення, нестача сну) як наслідок реального зіткнення з небезпекою та об’єктивної оцінки про нездатність протистояти цій небезпеці;

– відчуття неготовності (професійної та психологічної) чи відсутність розуміння, що зробити і як реагувати на небезпеку;

– значні втрати особового складу (включаючи компетентних командирів), досвід близької дотичності до смерті (очевидці загибелі, поранення побратима, який перебував дуже близько);

– новачки у підрозділі (недосвідчені і не знайомі один з одним воїни, що не знають неписаних правил поведінки в бойових умовах);

– об’єктивна неможливість належного реагування, за повного усвідомлення цієї неможливості (наприклад, нестача протитанкових засобів або відсутність підтримки артилерії чи авіації в ситуації інтенсивного обстрілу ворогом);

– відсутність бойового інформування з боку безпосередніх командирів (непоінформованість за структурою: «Чому?», «Що?», «Де?», «Коли?», «Як?», а також про стан противника) та внутрішньої комунікації з особовим складом (АПД зокрема);

– довготривала ізольованість (відокремлення від решти підрозділів, неможливість комунікації з командирами);

– невідповідність поставлених бойових завдань до реальної спроможності та забезпечення сил і засобів (їх недостатність або відсутність);

– недовіра та неповага до безпосередніх або старших командирів (вищого командування), їхня «токсична» та аморальна поведінка, застосування погроз (застрілити або «прострілити коліно»), байдужість, прагнення централізувати управління;

Нам давали три дні, а воюємо три місяці. Що далі?

– некомпетентність командирів (начальників), ухвалення рішень і наказів, що не адекватні реальній обстановці, та блокування зверху будь-якої ініціативності низів;

– низька психологічна бойова готовність, неврахування при плануванні операцій обмеженої витривалості та психічної стійкості особового складу, психогенних утрат;

– підрозділи не сформовані у боєздатні команди і залишаються «збіговиськом озброєних невігласів», а не «командою команд» бойових побратимів;

– відсутність лідерства у небезпечних, критичних ситуаціях;

– неможливість забезпечувати ротацію підрозділів за формулою 7:7:7 – наприклад, тиждень бойових дій, тиждень відпочинку, тиждень підготовки до наступних бойових дій; «розбавлення» новоприбулими раніше боєздатних підрозділів, інертність кадрових органів виведення за штат загиблих та поранених (батальйони реально перетворюються на роти);

– емоційний вплив та переживання сімей військовослужбовців на їхню військово-професійну діяльність тощо.

Перелік чинників можна продовжити.

Завдання: «Що треба зробити, аби поліпшити ситуацію?»

Розглянемо порядок дій із позиції військового лідерства у частині 2.

 

#Бойове_лідерство_українців

#Місія_насамперед_люди_завжди

ГО «Український центр військового лідерства»

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!