Абу-Дабі гарантує
Примітка редакції. І ось почався N-ий етап N-их переговорів. Що ж такого досягають обидві сторони з наявних варіантів? Де він, ефект Абу-Дабі?
Чергові переговори. Перший раунд уже позаду. Цього разу учасники могли зробити гарні фото в Абу-Дабі. До того була Женева, далі можуть бути й інші міста. Втім, зараз нарешті порушили тему гарантій безпеки.
Ця ідея не нова, просто кожен учасник конфлікту бачить їх по-своєму. Наприклад, ще у грудні 2021 року МЗС Росії робив ставку на проєкти договорів «про гарантії безпеки» зі США і НАТО. Це там, де НАТО забороняли розширюватись, натомість вимагаючи кинути новоприбулих членів Альянсу після 1997 року. Так Росія бачить свою безпеку.
Україна бачить свою безпеку інакше. А українська «еліта» бачить гарантії безпеки як такі, що дозволять здати росіянам Донбас, не опинившись удома на шибениці десь того ж вечора. Однак такі гарантії, мабуть, Росії також не сильно сподобаються.
То навіщо проявляти емоції до розмови, яка не могла призвести ні до чого хорошого?
Я міг би зрозуміти, якби йшлося про плідну бесіду, де обидві сторони мали лише несуттєві розбіжності в поглядах. Та я бачу дві країни, одна з яких намагається відверто знищити другу. Що ви їй можете запропонувати такого, щоб водночас дати її жертві змогу вижити? Це ж суперечить самій ідеї переговорів.
«Бути чи не бути — не питання компромісу. Ти або будеш, або ні», — так описала ситуацію Голда Мейр, коли Україну ще перетравлював Радянський Союз. Часи змінились, але фраза дійсно розкриває всю проблему нинішньої дипломатії.
На порядку денному в Абу-Дабі були такі теми, як енергетичне перемир’я, морське перемир’я, обмін полоненими та повернення наших дітей. Домовились про черговий обмін полоненими. Він був, є і ще довго залишатиметься єдиним практичним наслідком будь-яких перемов. Щось із розряду «Ми не просто так з’їздили».
Отже, дві армії знову об’єднаються групами полонених, після чого підуть набирати нових. Бої за панівні висоти та логістичні шляхи навіть не відновляться, ні. Вони весь цей час і не припинялись, щоб із якогось дива поновитись. Ось вам ефект Абу-Дабі.
Тим паче, це трапилось не вперше.
Весна 2025 року була повчальною. Нам розповіли про енергетичне перемир’я. Кремль його почав рахувати з 18 березня, Київ — із 25-го. Вже на екваторі квітня Україна зафіксувала понад 30 ударів по енергетиці. 18 квітня Росія оголосила про завершення мораторію на удари (якого й не дотримувалась).
Що тоді дійсно спрацювало? Єдиним реальним результатом того раунду переговорів виявився обмін полонених. 175 на 175.
Скажете про фактор Трампа? Він щось Росії пообіцяє (звісно, за наш рахунок) і та очі відкриє? Вибачте, але Трамп уже скоро не зможе ухвалювати будь-які рішення на власний розсуд. Доведеться врахувати демократів, яких у Сенаті та Палаті представників суттєво побільшає. Будьмо чесними: свою монобільшість президент США втратив.
Якщо у нього не вийшло задобрити Росію Україною, маючи величезний контроль над обома палатами — не варто чекати цього далі.
І це бачимо не лише ми. Кремль також читає, що відбувається у світі. Тієї угоди, яку Путіну так маніакально нав’язував Трамп, російська сторона уникала. І більше не отримає. Відповідно, ходити на переговори хоча б заради їх імітації — забавка, яка втрачає сенс на ваших очах.
Україні тут варто запам’ятати лише те, що одного чудового дня у США може прийти до влади і проукраїнський президент. Наобіцяє нам хрінову гору преференцій, потім так само (по-трампівськи) програє мідтерми і залишиться з гарбузом. Не варто забувати, що це працює в обидві сторони.
Хотілося б підкреслити, що Україна йшла на ці переговори з більш виграшної позиції, ніж рік тому. Наше військо провело дві успішні наступальні операції, на які ворог не зміг відповісти абсолютно нічим, крім ударів по тилу. Це бачать і наші партнери. То що, це якось допомогло великим дипломатам? Як на мене, ні.
Скоро зійде «зеленка», і росіяни почнуть гинути на лінії бойового зіткнення більш естетично. За логікою правильного воєначальника, це привід знизити інтенсивність наступальних дій. Але щось мені підказує, що росіян так само гнатимуть. Бо їх начальство не зацікавлене в економії ресурсів чи покращенні переговорних позицій.
Наступний переговорний фарс можна проводити хоч після десяти українських наступів (успішних), і за будь-яких утрат ЗС РФ (хоч по мільйону за добу). Результатом буде черговий обмін полоненими, яких на той момент знову вистачатиме і у нас, і у ворога.
Бо це окремі речі. Відповідно, можна вивести для себе окреме правило. Жодне Абу-Дабі не зможе гарантувати вам більше, ніж ваша армія візьме на полі бою. І жодне Абу-Дабі не зможе відібрати у вас те, що ваша армія вже відібрала у противника.
Напевно, це єдине чітке правило на нашому шляху. Абу-Дабі, лабу-дабі.