Світоглядні корені відсталості України

Про те, чому Україна не виправдала надій на процвітання після краху СРСР, написано і сказано неймовірну кількість слів. Головні теми повторюються одні й ті самі: злочинна влада, олігархи, корупція, залежність від Росії. Все це насправді є, але всі ці фактори мають власні причини, які змінюються дуже повільно, бо лежать глибоко в культурі народу, у світогляді людей. Можна побачити деякі публіцистичні статті, які на рівні емоційних оцінок стверджують, що мерзенна влада і тотальна корупція є породженням самого народу, він не заслужив нічого кращого.

Культурні або етичні оцінки, як правило, не мають кількісного виміру, тому на будь-яку емоційну оцінку можна аргументувати цілком протилежну. Все залежить від позиції автора. Якщо його мета — позитивна самооцінка народу, то він знайде купу аргументів для цього. Якщо мета — самоприниження, то для цього можна навести не менше аргументів, і виглядатимуть вони не менш переконливо.

Але за останні 30 років напрацьована база для порівняльних кількісних оцінок культурних, моральних, ціннісних уподобань різних народів. Це зроблено в рамках соціологічного проекту World Value Survey, який вивчає людські цінності та вплив їх на життя майже у 100 країнах світу шляхом анкетування понад 400 тисяч респондентів, які відповідали на сотні запитань. З 1981 року в рамках проекту було поведено шість хвиль опитувань, з 2017-го йде вже сьома хвиля. Накопичені за ці роки результати доступні загалу, і вони дають змогу робити порівняння в часі і просторі.

Пропоную подивитися на себе за результатами останнього оприлюдненого дослідження, яке відбувалося з 2010 по 2014 рік, і порівняти себе з сусідами, візьмемо найближчих — Польщу та Росію, та з якоюсь типовою західною країною, приміром, зі Швецією.

Повага і довіра до людей

Приймемо за аксіому, що базовими відносинами у здоровому суспільстві мають бути повага і довіра до людини. Зрозуміло, що суспільство може існувати і без поваги та довіри, але будемо вважати, що це не той варіант, якого прагнемо. Почнемо з дитинства, бо загальні засади культури закладаються в людину у віці до 5 років, після того її вже треба не виховувати, а перевиховувати, що не завжди є можливим.

Повагу до людей має закласти в дитину її родина. В дослідженні WVS респондентам було надано перелік якостей, які має виховувати родина. Серед них такі якості, як толерантність і повага до людей, вважали особливо важливими 87% шведів і 83% поляків, і лише 64% росіян і 59% українців. Серед усіх перелічених у дослідженні якостей дитини шведи і поляки саме цю якість вважають найголовнішою. Водночас тільки 12% шведів вважають за важливе прищепити дитині покірність і слухняність, серед українців так вважають 42%, серед росіян — 35%, серед поляків — 34%. Для українців і росіян найважливішою якістю дитини виявляється здатність до тяжкої праці (86% українців і 85% росіян вважають саме так). Уявлення шведів і поляків прямо протилежні: тільки 14% шведів і 18% поляків вважають працездатність важливою якістю дитини.

Довіра до людей є найважливішим соціальним капіталом суспільства, саме на довірі успішно функціонують ринкові економічні інститути. Тому рівень довіри до незнайомих є одним із ключових показників типу культури. У Швеції 60% респондентів готові довіряти незнайомим людям, в Україні таких лише 23%, у схожих сусідніх культурах подібні показники — 28% в Росії і 22% в Польщі. На уточнююче запитання щодо довіри людині, яку зустрічаєте вперше в житті, відповідь «довіряю повністю» або «довіряю частково» дали 57% шведів і тільки 27% українців (поляки 24%, росіяни 20%). На зворотне запитання щодо очікування ставлення інших людей до вас: чи будуть вони чесні, або ж при нагоди використають вас, 72% шведів очікують чесного ставлення до себе. Серед українців чесного ставлення сторонніх до себе очікують 50%, серед росіян 48%, і зовсім песимістичні поляки — 32%. Слід сказати, що шведи й поляки логічні у своїх судженнях: якщо ти довіряєш людям, то маєш очікувати чесного ставлення, якщо ж не довіряєш, то чому маєш очікувати до себе доброго ставлення. Позиція росіян та українців амбівалентна: ми людям не довіряємо, але водночас від них очікуємо чесного ставлення до себе.

Життєві пріоритети

Поведінка людини залежить від того, що вона вважає важливим для себе, від її життєвих пріоритетів. Респондентам було запропоновано чотири опції цінностей: (1) підтримання порядку в суспільстві, (2) збільшення впливу людей на рішення влади, (3)боротьба зі зростання цін, (4) захист свободи слова. З цих цілей для шведів найважливішою є свобода слова — 39%, серед поляків так вважають 5%, для українців це тільки 3%, для росіян взагалі 2%. Пріоритетом поляків є боротьба зі зростанням цін (44%), а для росіян та українців пріоритетом є порядок (45% та 43% відповідно). На запитання, що є другою за важливістю ціллю з наведених вище, шведи вказали вплив на рішення влади, а росіяни та українці синхронно вказали на боротьбу зі зростанням цін. Ну як може народ, для якого свобода слова і вплив на владу неважливі, мати достойну владу? На що заслуговує народ, який найбільше цінує порядок і дешеву їжу?

Постає резонне запитання, чи є цінністю сама країна для народу, пріоритетами якого є порядок і дешева їжа. Відповіді на запитання щодо готовності захищати країну у разі війни (нагадую, що це результати 2011 року) такі: Україна — 40%, Росія — 53%, Швеція — 69%, Польща — 71%. Небажання більшості українців захищати країну було підтверджене через три роки, коли Росія почала захоплення Криму: там 85-95% особового складу армії та інших силових органів зрадили присязі і перейшли на бік ворога, на Донбасі країну захищали добровольці, кількість яких достеменно невідома й досі, але вона становила значно менше 1% дорослого населення країни.

Політична культура

Для підпорядкування влади народові конче необхідна політична активність народу, бо в умовах політичної пасивності народу владу легко захоплюють пройдисвіти та негідники. Часто доводиться чути, що український народ занадто політизований, мовляв, типові західні європейці політикою не цікавляться й гадки не мають, хто у них голова уряду. Дослідження WVS показує протилежну картину. На запитання, наскільки важливою у вашому житті є політика, було запропоновано чотири  відповіді: 1) дуже важлива, 2) доволі важлива, 3)не дуже важлива, 4) зовсім неважлива. Сума двох перших відповідей склала: 

• Шведи — 63%
• Поляки — 33%
• Українці — 29%
• Росіяни — 27%

Ну і де ж тут надмірна заполітизованість українців? Ми політично апатичні, як і росіяни.

Початковий рівень політичної активності — проста зацікавленість політичними процесами. У дослідженні WVS запитання щодо зацікавленості політикою мало чотири варіанти відповіді: 1) дуже цікавлюсь, 2) дещо цікавлюсь, 3) не дуже цікавлюсь, 4) зовсім не цікавлюсь. Якщо вважати зацікавленими політикою тих, хто відповів за першим і другим варіантами, то зі значним відривом лідирують шведи — 58%, другими є поляки з 42%, дві третини росіян та українців до політики байдужі, лише по 33% в обох країнах цікавляться політикою.

Наступний рівень політичної активності — це більш-менш активні дії, наприклад, підписання петицій або участь у політичних демонстраціях. Серед шведів 68% підписували петиції, серед українців – тільки 9%, майже так само мало – серед росіян (11%). Поляки з 30% — посередині між нами та шведами.

Різниця в рівні участі в демонстраціях не така разюча: 21% у шведів і 14% у українців (росіяни з 12% подібні до нас). Але дуже різниться готовність взяти участь у демонстраціях: 72% українців і 64% росіян в жодному разі на демонстрації не підуть, серед шведів така пасивна частина народу становить тільки 25%, серед поляків 40%. Результат такого ставлення українців і росіян до політики зовні виглядає різним: недовіра, навіть ненависть до влади у нас і любов до диктатора у росіян. Але в обох випадках влада є клептократичною, зацікавленою перш за все власним збагаченням. Може здатися, що Майдан суперечить цім даним, але якщо оцінити кількість учасників Майдану, вона навряд чи буде більшою, ніж 14%, вказаних у дослідженні WVS. Політична апатія більшості українців у поєднанні з готовністю продати свій голос на виборах за 10-20 доларів будь-якій мерзоті, що називає себе українським політиком, цілком природно призводить до того, що влада в Україні завжди злочинна.

Нарешті, основною дією демократичного механізму є участь у виборах національного і місцевого рівня. Ось як виглядає участь у виборах національного рівня:

Цікаво порівняти з офіційними даними явки на останніх виборах Путіна.

А ось місцеві вибори:

Тут ми зовні схожі на європейців, а не на росіян, але з цих цифр ми не бачимо, скільки у нас  людей ходять на вибори за гроші та продають голоси іншим способом. Комітет виборців України називає підкуп виборців головною проблемою нашої виборної системи, але масштаби цього явища невідомі нікому. Якщо припустити, що участь у виборах у нас має відповідати іншим індикаторам політичної культури, то можна зробити оцінку, що приблизно 20% українців ходять на вибори за гроші, а не через самоусвідомлення політичної відповідальності.

Парадокси амбівалентності

Що вражає в результатах дослідження WVS, то це неадекватність, амбівалентність світогляду українців та росіян. На запитання, хто має подбати про забезпечення народу – уряд чи самі люди, 45% українців і 42% росіян впевнені, що це виключно відповідальність влади. І це при тому, що брати участь у політичному процесі, який формує владу, вони не бажають. Для контрасту наведу, що тільки 8% шведів покладають виключно на владу відповідальність за забезпечення власного добробуту, серед поляків так вважають 23%. Щоправда, якщо взяти протилежне твердження, що відповідальність виключно особиста, то тут різниці майже не видно: у всіх чотирьох країнах так вважають тільки від 4% до 7%, решта вважає, що це є різною мірою солідарна відповідальністю як влади, так і самих людей.

Якщо поділити прихильників солідарної відповідальності на тих, хто більшу частину відповідальності покладає на владу, то доля патерналістів в Україні становить катастрофічні 84% (у Росії навіть менше – 80%). У шведів патерналістичні погляди різною мірою притаманні 50% населення, причому 20% з них вважають відповідальність влади і людей за власний добробут приблизно однаковою.

Ще далі неадекватність зростає: влада відповідальна за наше життя, але ми на неї впливати не бажаємо і ми їй при цьому не довіряємо. Тільки 25% українців дали відповідь «довіряю повністю» або «довіряю значною мірою» на запитання щодо довіри до влади, 35% не довіряють зовсім, 40% не дуже довіряють. Рівень цілковитої або значної довіри до влади у шведів 60%, у росіян 47%, тільки поляки ставляться до влади з меншою довірою, ніж ми (16% цілковитої та значної довіри).

Так само погано з вірою у справедливість. Інституція, яка має в державі забезпечити справедливість, — це суд. Для його функціонування як інструмента справедливості необхідна суспільна довіра. Так, 76% шведів повністю або значною мірою довіряють суду, але тільки 25% українців ставляться до суду так само. Навіть у росіян відношення довіри до суду краще: 32% довіряють суду цілковито або значною мірою.

Який вихід із цієї безвиході вбачають українці? Зважаючи на катастрофічний рівень патерналізму, треба очікувати, що вони бачать вихід не у своїх діях, а у комусь сторонньому. Диктаторську політичну систему схвалюють 71% українців (навіть у росіян менше прихильників диктатури — тільки 67%). Не треба й казати, що це повний контраст до поляків (20% прихильників диктаторського режиму) і шведів (26%). Дослівно в анкеті WVS диктаторський режим описаний так: «політична система з сильним лідером, який не зважає на парламент та вибори», а чотири варіанти оцінки були такі: дуже добре, доволі добре, доволі погано, дуже погано. Сума перших двох оцінок наведена в цьому абзаці як загальна позитивна оцінка.

Але далі амбівалентність нашого народу просто шокує: 85% українців вважають найкращою політичною системою для своєї країни демократію (яку треба мати логіку, щоб поєднати це судження з масовою підтримкою диктатури?) Навіть у шведів і поляків прихильників демократії менше, ніж у нас (відповідно 83% та 76%), але це означає реалістичне, а не амбівалентне мислення, бо не може адекватна людина бути одночасно прихильником диктатури й демократії. До речі, майже така сама амбівалентність притаманна росіянам — прихильників диктатури та демократії там по 67%. (Метод оцінки тут такий самий, як описаний у попередньому абзаці).

Йдемо далі: 85% українців схвалюють демократію, але тільки 36% вважають для себе абсолютно важливим жити в демократичній країні (серед росіян так вважають ще менше — 26%). Зовсім інша картина серед шведів і поляків: абсолютно важливим жити в демократичній країні вважають 74%, серед поляків теж більшість вважає саме так — 52%. Тобто демократію ми вважаємо найкращою для нас політичною системою, але вона для життя більшості з нас не конче важлива.

Наведені вище цифри свідчать, що політична культура, світогляд, навіть його амбівалентність, у українців і росіян дуже подібні. Зараз, завдяки російській військовій агресії, ми бачимо Росію більш відсторонено й вороже, але теза про «братні народи», хоч як дико вона звучить під час війни, виглядає достовірною. Серед наведених цифр лише ставлення до влади у нас і у росіян значно різниться, решта показників подібні у своїй неадекватності.

Світоглядні відмінності від росіян

Росія зараз є зразком тупикового шляху для суспільства. Чи є якісь ще обнадійливі світоглядні відмінності між нами та росіянами, крім ставлення до влади? Так, це бачення свого місця у світі і в суспільстві.

Як реагують на твердження «Я бачу себе громадянином світу» люди в різних країнах? З цим твердженням згодні:

• Шведи — 79%
• Поляки — 78%
• Українці — 60%
• Росіяни — 46%

Із твердженням «Я бачу себе частиною місцевої громади» згодні:

• Поляки — 92%
• Шведи — 90%
• Українці — 52%
• Росіяни — 24%

Зовсім інша картина з твердженням «Я бачу себе частиною своєї нації». З цим погоджуються:

• Шведи — 97%
• Поляки — 97%
• Росіяни — 92%
• Українці — 87%

Більшість українців, як і шведів і поляків, відчувають свою належність до світу і до громади, що не притаманно більшості росіян. Для більшості росіян притаманна тільки національна самоідентифікація, що, можливо, є основою характерного для них великодержавного  шовінізму, ксенофобії, сприймання своєї країни як фортеці у ворожому оточенні.

А як із почуттям індивідуальності? Скільки згодних із твердженням «Я відчуваю себе самостійною індивідуальністю»?

• Шведи — 91%
• Поляки — 79%
• Українці — 37%
• Росіяни — 22%

Як бачимо, тут ми набагато ближче до російської стадності, ніж до європейського індивідуалізму.

Національний характер

Культура кожного суспільства формує характерні для нього типи особистостей. У дослідженні WVS були запитання, в яких описані конкретні типи людей і ставились запитання, наскільки цей тип особи подібний до респондента за 5-бальною шкалою: 1) дуже подібний, 2) подібний, 3) дещо подібний, 4) неподібний, (5) зовсім неподібний.

Наприклад, наводився опис креативної особи, схильної до нових ідей. Сума перших двох оцінок у шведів перевищила 51%, а в українців не досягла й 30%. Рівень креативності росіян за цим показником був 35%, поляків — 49%.

Інший тип людини — зациклений на матеріальному збагаченні. Серед шведів 7% респондентів дали цьому типу оцінку 1 або 2, серед українців зациклених на збагаченні значно більше — 17%, а в Росії аж 23%, поляки з 12% як раз посередині між нами та шведами.

Ще один тип — амбітна людина, для якої важливим є визнання її досягнень оточенням. Найамбітнішими виявились поляки, за сумою перших двох оцінок їх було майже 45%, шведи – найменш амбітні з оцінкою 19%, у нас 25%, у росіян схожа оцінка - 31%.

Наступний тип людини — схильний до ризику та захоплюючих пригод. Найбільше таких людей серед поляків — 27%, найменше — серед українців, тільки 14%, серед шведів 19%, серед росіян 20%.

Тип людини, схильної поважати традиції та звичаї, виявився дуже характерним для поляків — аж 72% за сумою перших двох оцінок, найменше частка таких людей серед шведів – тільки 38%, українці і росіяни і тут подібні: 57% і 53% відповідно.

Тут бачимо себе в більшості порівняно не креативними, не схильними до ризику, не амбітними людьми, тобто це тип людини, не налаштований на розвиток.

Деякі висновки

Наведені тут результати дослідження WVS дають нам тверду підставу вважати, що світоглядно українці подібні до росіян, і дуже відрізняються від європейців, попри політичне відокремлення від Росії у 1991 році. Наш європейський вибір — то ще тільки деклароване прагнення, яке не інтегроване в систему цінностей, у світогляд людей. За такої подібності культури росіян та українців різниця рівня життя визначається наявними природними ресурсами, яких у росіян незмірно більше, ніж у нас. Тому рівень життя у нас можна підняти до рівня російського і ще вище – європейського — тільки за рахунок зміни культури, світогляду народу. Тобто єдиний реально доступний для розвитку ресурс є людський.

Незначні відмінності у світогляді українців від росіян стосуються ставлення до влади та бачення свого місця у світі та спільноті. Тому формування цілісного, відмінного від російського світогляду може базуватися саме на цих вже наявних відмінностях.

Формування нового світогляду має починатися з дитинства: замість того, щоб виховувати покірних і працездатних, треба вирощувати толерантних і креативних дітей. Взаємна довіра в суспільстві потребує дуже простого — виховання чесності, якої бракує не лише в українській культурі, а взагалі в усіх православних культурах. І головне, світогляд українців має позбутися амбівалентності, патерналізму і аполітичності. Простіше кажучи, нам треба навчитися реально сприймати світ, як роблять дорослі розумні люди, які у змозі логічно мислити та дати раду своєму життю.

Культура, світогляд не є статичними явищами, вони змінюються з часом під впливом різних факторів, серед яких політичні є дуже суттєвими. Нинішня схожість світоглядів українців і росіян є наслідком саме політичних причин — переходу українських земель зі складу Речі Посполитої до Московії. Є достовірні письмові свідоцтва, що за сто років до того культури цих двох «братніх» народів були не просто різні, вони були в багатьох рисах протилежними (почитайте записки Сигізмунда Герберштейна про подорож у Московію, вперше видані у Відні в 1549 році). Нинішній політичний клас в Україні все ще світоглядно цілком російський, тому зміни не відбуваються, або йдуть дуже повільно. Є всі підстави вважати, що за сприятливих політичних обставин світогляд українців може достатньо швидко змінитися і відійти від російського зразка. Це єдина надія на подолання соціально-економічної відсталості України від Європи.