Про мобілізацію по-британськи
Примітка редакції. Британія вже двічі куштувала мобілізацію. Що ж, Бог трійцю любить.
На тлі зростання побоювань щодо перспективи Третьої світової війни, перед західними країнами знову постали питання про можливе повернення призову.
Для тих, хто не знайомий із термінологією, conscription — це обов’язкове залучення громадян до служби у національних збройних силах. У Великій Британії цей механізм упродовж XX століття застосовували лише двічі.
Вперше це сталось у 1916–1920 роках. Тоді обов’язкову службу запровадили для всіх неодружених чоловіків віком від 18-ти до 41-го, які не підпадали під звільнення від армії. Вдруге це трапилось у 1939–1960 роках, коли мінімальний вік для новобранців підвищили до 20 років.
Однак зараз, згідно з результатами опитування YouGov, цілком помітні 38% британських респондентів віком до 40 років заявили, що прямо відмовилися б служити, якби їх у подібний спосіб покликало керівництво країни. Ще 30% зізналися, що навіть заплющили б очі на це, якби Британія зазнала «неминучого вторгнення».
На запитання про причини один учасник відповів: «Я не збираюся наражати себе на небезпеку, щоб захищати інтереси людей, які самі не ризикували б заради мене».
Інший додав: «Тому що це був би несправедливий процес, і служити змусили би представників нижчого і середнього класів, а не багатіїв, королівську родину чи політиків, які ухвалюють такі рішення».
Ці показники не були прив’язані до якоїсь конкретної політичної кризи. Насправді їх зібрали ще в лютому 2024 року — задовго до того, як Дональд Трамп удруге склав присягу в Білому домі.
Після цього прем’єр Кір Стармер у подкасті News Agents заявив, що «ніхто не говорить про призов». Тоді ж він наполягав, що готовий витрачати на національну безпеку Великої Британії аж до 5% ВВП — gross domestic product — протягом наступних 10 років, щоб так усе і залишалося.
Втім, цілком зрозуміло, чому питання про призов — зокрема про можливе покарання за відмову воювати — знову актуалізувалося.
Американський президент і прем’єр-міністр Ізраїлю здійснили атаку проти тоталітарних керівників Ірану. Іран відповів на атаку запуском балістичних ракет по Ізраїлю, Бахрейну, Кувейту, Катару, Об’єднаних Арабських Еміратах і Йорданії.
Під час цих подій один роздратований користувач X написав: «Ті войовничі британці, які кричать, що треба лізти в ще один ізраїльський конфлікт, який нас не стосується… Ви зміните свою пісню, коли ваші діти почнуть гинути після початку обов’язкового призову? Саме до цього все і йде, якщо почнеться Третя світова!».
Інший жартував: «Покоління Z народилось саме вчасно. Пандемія припала на наші найкращі роки, штучний інтелект замінює людей саме на старті нашої кар’єри, а розмови про Третю світову — саме у призовному віці. Ми не обирали складний час. Складний час обрав нас».
Якщо звертатися до історії, шукаючи відповіді на свої питання щодо ймовірного призову, результат навряд чи когось надихне.
Під час Другої світової війни будь-який британець, який заперечував проти вступу до збройних сил, міг бути викликаний до суду, де мав викласти свої аргументи.
Conscientious objectors — ті, хто посилався на моральні, релігійні або політичні переконання, коли пояснював свою позицію щодо війни, — часто отримували небойові обов’язки. Це однаково вважалося внеском у воєнні зусилля.
Такі варіанти передбачали, наприклад, роботу в сільському господарстві, допомогу в лікарнях або цивільну оборону. А ось для тих, хто відмовлявся виконувати будь-яку роботу, пов’язану з війною, покарання могло бути суворим. Воно варіювалися від великих штрафів до ув’язнення.
Однак, згідно із заявою уряду лейбористів, щодо цього питання британцям поки що не варто турбуватися. Державний секретар у закордонних справах Іветт Купер наголосила, що Британію не втягують у ще один близькосхідний конфлікт.
Вона зробила цю заяву після того, як Стармер підтвердив, що британські літаки перебувають «у небі» над Близьким Сходом у межах оборонної операції, покликаної «захистити наших людей, наші інтереси і наших союзників».
Підтримавши Трампа, він також у спільній заяві з лідерами Франції та Німеччини засудив удари Ірану у відповідь по «партнерах у регіоні» і закликав військових керівників «утриматися від невибіркових військових ударів».
Прем’єр додав: «Іран може припинити це прямо зараз. Він має утриматися від подальших ударів, відмовитися від своєї програми озброєнь і припинити пригнічення іранського народу, який заслуговує на право самостійно визначати своє майбутнє».
Не дивно, що Іветт Купер також згадала про удар іранського дрона по британській базі RAF на Кіпрі, заявивши Sky News: «Ми ухвалили цілком конкретне рішення не надавати підтримку ударам, які відбувалися цими вихідними. Ми чітко заявили, що вважаємо необхідним дипломатичний процес, процес переговорів».