Ядерні союзники. Очолити, а не зупинити
Примітка редакції. Колись Бжезінський пропонував контрреволюцію в Ірані. Зараз аналітики FA голосують за поширення ядерки. Хтось має не бути боягузом, еге ж?
Мало що так лякає оглядачів і політиків, як перспектива ядерного розповсюдження. Сюди ж лягає готовність Росії погрожувати застосуванням тактичної ядерної зброї у війні проти України.
Всі бачили доволі неоднозначний інтерес президента США Дональда Трампа до ядерних випробувань. Неминучим виглядає завершення дії договору New START 2010 року, який обмежує розміри російського та американського ядерних арсеналів. Усе це знову нагадало людству про нищівну силу ядерної зброї. Та, відповідно, відновило страх щодо її застосування.
Американські лідери переконані, що поширення ядерної зброї серйозно зашкодить стратегічним інтересам США. Мовляв, це ще більше дестабілізує й без того крихкий світовий порядок. Останніми місяцями вони лише посилили прихильність до запобігання розповсюдження цієї зброї.
Червневі удари по ядерних об’єктах в Ірані продемонстрували, що Вашингтон готовий застосувати силу, аби не допустити появи нових ядерних держав.
Упродовж цілих десятиліть Штати інвестували у ядерний порядок, побудований навколо нерозповсюдження. Цей процес тривав навіть тоді, коли угоди часів Холодної війни щодо роззброєння, на кшталт Договору про ПРО, втрачали чинність.
Протидія поширенню ядерної зброї серед ненадійних держав і противників дійсно має сенс. Однак загальна, «бланкетна» опозиція будь-якому подальшому поширенню зброї перекриває собою ті значні вигоди, які вона може принести.
США варто переглянути жорстке дотримання нерозповсюдження. І заохотити невелику групу союзників — наприклад, Німеччину, Японію та Канаду — здобути власну ядерку. Для Вашингтона вигода така: вибіркове поширення дасть можливість цим партнерам узяти на себе більшу частку регіональної оборони та зменшити свою військову залежність від США.
Для союзників, своєю чергою, власні ядерні сили стануть найбільш надійним захистом від загроз регіональних ворогів, як-от Китаю та Росії. Щоправда, і від усе менш передбачуваних США, чия відданість традиційним альянсам слабшає.
Скептики та песимісти щодо ядерної тематики можуть здригнутися від такої ідеї. Світ із більшою кількістю ядерних держав, подумати тільки! Але такі побоювання менш виправдані, коли йдеться про вибіркове поширення. Канада, Німеччина та Японія мають перевірену історію раціонального державного управління і внутрішньої стабільності. Це робить малоймовірними спіралі неконтрольованої ескалації.
Якщо процес належно скерувати у правильне русло, є вагомі підстави вважати, що поява ядерної зброї в цих країнах не призведе до спроб інших держав здобути власну бомбу.
Не відкриваючи страшну нову еру глобальної нестабільності, вибіркове поширення допоможе дещо підперти повоєнний світовий порядок, який суттєво похитнувся. Якби Канада, Німеччина та Японія здобули ядерну зброю, це переважило б глобальні військові можливості на користь коаліції держав, відданих правилам. Стримати ерозію ключових норм, насамперед територіальної цілісності.
Посадовці США неодноразово наголошували на необхідності перекласти тягар континентальної оборони на європейських союзників. Зменшити їхню військову залежність від Америки. Зіткнувшись із геополітичним викликом зростання впливу Китаю у Східній Азії й тиском ресурсів для розв’язання внутрішніх проблем, Вашингтон розглядає припинення європейського «проїзду зайцями» як стратегічний пріоритет.
Те, що стоїть на заваді спроможності Європи гарантувати власну безпеку сьогодні — і блокує відхід США на свій фронт, — це відсутність німецьких ядерних сил. Під час Холодної війни американські лідери також хотіли вивести війська із Європи. Проте вони вважали, що без німецького ядерного стримування країни континенту не можуть гарантувати власну безпеку.
Як зазначає історик Марк Трахтенберґ, Штати слушно оцінювали, що британських і французьких ядерних сил недостатньо для того, щоб стримувати СРСР із його гігантським арсеналом. Сьогодні перешкода та сама. Заохочення Німеччини до створення власної ядерної зброї нарешті зробило б Європу самодостатньою. Це дасть США змогу відійти.
Німецькі лідери й суспільство знають, що військова залежність робить їх вразливими до примх Вашингтона. Невдовзі після обрання у лютому 2025-го канцлер Фрідріх Мерц заявив, що час «здобути незалежність» від США, і відтоді активно просуває масштабне переозброєння.
Однак нарощення звичайних спроможностей потребуватиме років. Берлін досі не має чіткого плану, як досягти амбітної мети оборонних видатків у 5% ВВП, погодженої Мерцом й іншими європейськими лідерами на саміті НАТО в червні.
Зобов’язання щодо постачання зброї Україні та небажання населення йти на військову службу гальмують швидке зростання збройних сил. Розвиток незалежного ядерного потенціалу убезпечить Німеччину від виходу США з Європи й стане реалістичним шляхом виконати обіцянку про 5% ВВП.
Японська ядерна міць далеко просуне головну мету США у Східній Азії — стримування Китаю за допомогою сильних місцевих альянсів. Із точки зору Вашингтона, головна загроза з боку Пекіна полягає якраз у тому, що він може досягти регіонального домінування і здобути військовий потенціал для загрози США та їхнім інтересам.
Він може досягти цього різними способами. Наприклад, зірвати напрацьовані ланцюги постачання мікрочипів. Або створити передові бази поза власною територією у Східній Азії і ще далі. Таке регіональне панування КНР стало б великим викликом Штатам.
Японія вже має перевагу в контексті оборони як архіпелаг, відділений морем від противників. У поєднанні з власними ядерними силами це фактично гарантувало б безпеку країни перед зовнішніми загрозами — й унеможливило б потрапляння її під контроль Китаю.
Ба більше, ядерна Японія забезпечила б для регіону більш негайну й переконливу форму «розширеного стримування», ніж США. Китай може сумніватися, що Вашингтон ризикне ядерною війною через події у Східній Азії. Зате близькість Японії та її прямий інтерес роблять її зобов’язання значно більш достовірними.
Більше ядерної зброї. Це справді може покращити ситуацію. Ядерна Японія додала б проміжну ланку в сценарії ескалації, ефективно відповідаючи на агресію Китаю без негайного втягнення США.
Плануючи удар по Японії, Пекін мусив би зважати на колосальні ризики японської відплати. І це незалежно від додаткової підтримки американців. Ядерні сили також дали б Японії — і, можливо, всій Східній Азії — можливість пережити раптову зміну у зобов’язаннях Вашингтона.
Ми бачили оновлену стратегію національної оборони, яку сповідує адміністрація Трампа. Вона віддає пріоритет обороні власної території та Західної півкулі над загрозами з боку Китаю і Росії, сигналізуючи потенційно тектонічний поворот.
Далі буде.