Китайський клин на Окінаві
Пекін намагається вбити клин між Окінавою і Токіо. Вже відомо, що Китай зосередив увагу на Окінаві, запускаючи в медіапростір нові наративи про острів та його статус.
Серед цих наративів є новинка — «теорія невизначеного статусу Рюкю». Пекін просуває тезу, що Сан-Францизький мирний договір уже не чинний. Окремо він стверджує, що хоча Тайвань є частиною Китаю відповідно до Каїрської та Потсдамської декларацій, статус Окінави нібито залишається незрозумілим.
Імовірно, це сформувалося як контрнаратив до дискусій на Заході та самому Тайвані. Там усе роблять навпаки: наголошують, що невизначеним є статус саме Тайваню, тоді як Окінава — частина Японії.
В китайському онлайн-просторі частішають обговорення статусу Рюкю. Більшість стверджує, що Японія «анексувала» й «асимілювала» острови силою, а ті нібито спершу були або незалежними, або частиною Китаю. Інколи навіть частиною Тайваню, як наполягають чимало коментаторів.
Багато дописів пишуть люди, які справді подорожували на Окінаву. Вони подають це як власні та безпосередні враження на місці. Так створюється ореол певної достовірності. Однак супровідні фото часто не мають стосунку до Окінави.
Водночас офіційні заяви Китаю про Окінаву (як внутрішні, так і міжнародні) взагалі не обмежені цією суто загальною рамкою. Теза про недійсність Сан-Францизького мирного договору, як уже було зазначено, є лише відповіддю на дискусії на Заході й Тайвані.
Це пропагандистський конструкт із безкінечним повторенням одного й того самого заклику. Проте останнім часом тональність змінилася. Багато заяв, схоже, покликані посіяти розбрат між Токіо та Окінавою або між Окінавою і США.
Поширення цієї риторики в Китаї менше нагадує звичайну пропаганду, а все більше — демонстрацію «єдиного фронту». Кінцева мета незмінна: поглибити поділ у певній державі, ізолюючи та навіть маргіналізуючи цільовий регіон від сил, які Китай вважає для себе небажаними. Звісно, ці наративи не нові. Та останнім часом їх стало більше.
Віднедавна китайський публічний дискурс сфокусувався у тому числі й на темі дислокації американських військ на Окінаві. Відповідні матеріали зосереджені, зокрема, на суспільному обуренні через інциденти із насильством за участю військових США або на тому, як американські бази забруднюють довкілля.
Є характерна риса цих публікацій. Вони сконструйовані так, аби показати не лише антипатію жителів Окінави до американців, а й їхню злість на байдужість японського уряду.
Такі тексти вибудовані специфічним чином, аби подати уряд Японії та американських військових як єдиний блок, якому протистоїть «суспільство Окінави». Саме таке обрамлення нагадує традиційну китайську риторику, спрямовану на розкол між японською громадськістю, її владою та американськими військовими.
Відмінністю тут є навмисний фокус саме на окінавській публіці. Чимало статей також передруковують із місцевої газети Ryukyu Shimpo. При цьому наполегливо підкреслюють, що автори «висловлюють позицію всіх жителів острова».
Для Китаю це чергова спроба виправдати власну політику, ставлячи під сумнів сам повоєнний порядок у Східній Азії. Хоча він тримався після Другої світової війни та був сформований під егідою США.
Вона пов’язана з політикою «возз’єднання з Тайванем» та зусиллями розширити сферу впливу далі першого острівного ланцюга — набагато далі, вглиб у Тихий океан. Утім, цей дискурс має і офлайн-вимір.
До 2024 року кількість китайських туристів, що відвідують Наху (Наха, місто на Окінаві. — Прим. пер.), майже повернулася до того рівня, який спостерігався ще до пандемії. Китайське консульство КНР у Фукуоці, яке має юрисдикцію над префектурою Окінава, теж активізувалося. Останнім часом консули все частіше відвідують острів-мішень.
Питання про те, який уплив має така риторика Китаю на Окінаву, залишається відкритим. За даними від 2022 року, на острові громадська думка щодо Китаю збігається з показниками по решті Японії.
Лише 11% респондентів заявили, що відчувають певну спорідненість із Китаєм. 93% вважають Китай загрозою — і це відповідає загальнодержавним показникам.
Утім, мета Китаю полягає не в тому, щоб поліпшити ставлення окінавців до себе. Він прагне поглибити поділ на самій Окінаві та вбити клин між нею та Токіо, а також створити напругу зі США. І слід визнати, що на острові суспільні настрої щодо центрального уряду Японії та військової присутності США справді далекі від ідеальних.
Чи вдасться Китаю розкрутити ці негативні настрої завдяки інформаційній кампанії? Це нам іще доведеться побачити. Однак це зусилля, за якими необхідно постійно стежити.