Український час
Час зручно рахувати, коли не біжиш, тримаючи штани. Ось як нам. А як щодо Росії та Білорусі?
Навесні ми були ідейні, але не настільки сильні. Зараз маємо й силу також. Ворог був сильним та не дуже ідейним, тепер чомусь не дорахувався частки потужності. Тепер видно, хто як готувався.
Наче байка про мураху та бабку (комаху). Щоправда, для Росії треба туди страпон додати.
Тут два сюжети. З одного боку ми, з іншого – Росія та її союзники.
Ви самі бачили, як Україна йшла до переваги за всіма пунктами. Ми зазнали втрат. Кинули виклик імперії та зупинили її. І лише тоді почали отримувати від західних партнерів реально круті подарунки – ми на це точно заслуговуємо.
Кожна хвилина України-2022 була на вагу золота. Ми рахували дні. І не витрачали їх на казна-що, а інвестували в майбутню перемогу.
Ми ж хазяйновиті. Акціонери: беремо не акції, а щось за акцією.
Тепер, хазяйновиті мої, покажіть-но мені підготовку ворога. Так-так, мобілізація із запізненням. Ого, і військова еліта лягла в перші тижні війни, також позбувшись чудової військової техніки. А що це? Овва! Старі гаубиці сталінських часів. Оце так підготувались, оце так час інвестували! Мо-лод-ці!
Нам могло не пощастити, якби Путін оголосив мобілізацію навесні – добре, що він тягнув із цим до останнього. Всіх запевняв, що все під контролем.
Могло бути важче, якби склади ворога не були розграбовані. Добре, що були.
Нам було б капець як скрутно, якби пряме залучення Білорусі до війни (включно з убивством Макея) відбулось іще навесні. Добре, що із цим ворог спізнився на півроку. Обстрілами вказав на потенційну загрозу – але саму загрозу почав створювати пізніше.
Час працює на нас із самого початку агресії так званої РФ. Що ж, пора розкрити карти.
Україна входила в цей рік із дуже кепським станом оборонки. Якщо пам’ятаєте, ми мали проблеми на міжнародному рівні – і доволі серйозні. Енергетика також була доволі примхлива та на нервах.
Цих проблем не мала ані Росія, ані її кишенькова Білорусь. Гроші – рікою. Як витрати, то по-барськи. Та гроші не врятують там, де на кону життя.
Давайте відверто, ми нафтою не торгуємо. Росіяни? Ох, ще й як. Тож якби громадянам так званої РФ торік сказали, що в результаті вторгнення з’являться продуктові картки – вони б сміялись: «Ха-ха, тупиє укри». Але зараз, коли настала потрібна мить, їм чомусь не смішно. Навіть не знаю, чому. Мабуть, через те, що друкують їх саме в Росії, а я доїдаю шматок сиру та запиваю кавою.
Я не запасами в холодильнику хвалитись прийшов. Просто давно хотів підкреслити: ми роками варились у конфлікті, в якому Росія тиснула лише грошима. Принижувала нас. Всюди обіцяла Києву кару небесну. Коли ж ми побачили цю кару – виявилось, їй можна дати по пиці та загнати під плінтус.
Те, чим лякала Росія, виявилось звичайним тероризмом. Так, це кепсько. Але із цим людство вже зустрічалось і щоразу його перемагало. Переможемо й ми.
Шановні читачі, я підводжу вас до максимально простої думки. Про нас багато чого говорили. Рано чи пізно супернику довелося би перейти від теорії до практики. Війна була таким собі лабораторним експериментом – скільки секунд Україна протримається, якщо по ній ударити всіма силами?
Наші секунди, як виявилось, тягнуться місяцями. А «тримаємось» ми, переважно наступаючи.
І таких питань дуже, дуже багато. Адже Росія починала свою агресію ще вісім років тому, переслідуючи простеньку мету. Ламати нас. Ганьбити будь-що українське, аби відбити бажання в інших народів повторити наші вчинки.
Український «експеримент» був задуманий як тріумф Кремля. Але війна все розставляє по своїх місцях. Здається, своєму тріумфу Москва якось не дуже рада. Навіть дивно, чому ж? Вона так гарно заливала! Наприклад, іще 2014 року нам нав’язували титул failed state, і ви самі в курсі: тепер я відверто стібу Росію за це. Бо час усе показує. Так само, як весна показує, хто де напудив – роки завжди зіб’ють лушпайки піар-кампаній і покажуть дійсний стан речей.
Згідно з положняком, failed state дійсно є, але це не ми. Ба більше, Україна змогла переламати хід подій на свою користь – і це вже не моя вигадка, а історичне досягнення. Які ще питання залишились? Давайте всі.
На що спроможні українські заводи під обстрілами? Все не розповім, але гарантую: на більше, аніж могли розраховувати кремлівські розманіжені телепні.
Наскільки швидко згорить Мозир, щойно Білорусь перейде наш кордон? Хутко.
Чому українці, змальовані «тупими хохлами», тримають удар – а «вєлікіє русскіє» попливли від перших проблем? Не знаю. Це не я відповідати маю, а росіяни.
Що краще – кулемет чи танк? Поки що кулемет, бо він уже є (але ми й на танки дочекаємось).
Яка була ймовірність, що HIMARSи ми не отримаємо, оскільки падіння держави трошки заважає постачанню зброї на її територію? Велика. Просто у ворога не вийшло.
Чому Путін – дебіл? Бо з такою армією не слід було нападати навіть на «Білгородську народну республіку».
Як хрустить хребет ворога? Солодко, немов на «Рафаелло» чоботом наступаєш.
Питай, РФ, бо скоро спитаємо ми.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!