Скрипаль та Іспанія. Частина 1

Примітка редакції. Після кількох кампаній парламентських виборів у країнах Європи, що відбулися останніми роками, проросійське лобі в ЄС лише посилилося. Для України це означає продовження й посилення закликів згорнути санкційний тиск проти Кремля.

Цинізм російських лобістів, які зайняли високі пости в урядах своїх країн, складно переоцінити. Тому необхідно постійно нагадувати, що співпрацюючи з Путіним, ви не просто нехтуєте тим, що Україна стала жертвою порушення міжнародних норм. У першу чергу, путінський режим — це банальна гопота, яка вже десятиліттями живе за рахунок замовних вбивств, підкилимних ігор та відмивання злочинних грошей у країнах Європи.

Через півроку після замаху на Сергія Скрипаля у британському Солсбері Національний суд Іспанії повністю виправдав 17 підсудних, стосовно яких іспанська прокуратура і спецслужби працювали більше 10 років. Ось так просто відмовилися від звинувачень тих, кого цілих десять років іменували не інакше як «російська мафія».

За словами Олександра Гофштейна, російського адвоката, який захищав одного з обвинувачених — депутата Держдуми РФ Владислава Резника, — як такого виправдувального вирока в іспанському суді ніхто не оголошував. Очевидно, іспанські правоохоронці хотіли зберегти хоча б обличчя. Іспанських адвокатів, які працювали на підсудних, просто запросили до суду і видали їм документ, який свідчив, що тепер їхні клієнти не є обвинуваченими.

Ось так безславно, черговою «перемогою Путіна» над Євросоюзом, закінчилася широко розрекламована спецоперація «Трійка», метою якої було розкриття схем відмивання злочинних і корупційних коштів російської верхівки у країнах Європи.

«Перемогою Путіна» цю подію можна назвати хоча б тому, що будь-які операції та масштабні системні рішення, стороною яких є Росія, так чи інакше ведуть до російського президента. Однак, крім цього, є ще низка фактів, які необхідно звести разом, щоб побачити повну картину. Але давайте по черзі...

Операція «Трійка»

Майже 11 років тому суддя Бальтасар Гарсон ініціював розслідування, яке вже в 2015 році досягло обвинувального висновку обсягом у 460 сторінок. Головними об'єктами вивчення іспанських спецслужб і правоохоронців стали Геннадій Петров і Олександр Малишев, які, за інформацією російських журналістів, познайомилися ще в знаменитих «Хрестах» — слідчому ізоляторі міста Санкт-Петербурга.

На думку іспанських слідчих, Петров і Малишев відповідно представляли інтереси тамбовського і малишевського ОЗУ. За деякий час ці два угруповання практично злилися в одне і в медіа світилися під назвою «тамбовсько-малишевського». Але така «братська любов» виникла не одразу.

Лідером «тамбовських» завжди вважали Володимира Кумарина (пізніше взяв прізвище матері і став Барсуковим). 1989 року банда «тамбовських», яка тільки «вставала з колін» (як і одна бандитська держава), влаштувала масштабну стрілянину з «малишевськими», після якої понад 70 «тамбовських» опинилися під слідством.

Однак з роками бандюки набрали сил та еволюціонували. Нещодавно Олексій Навальний, відповідаючи на цирковій виклик на дуель від голови Росгвардії Віктора Золотова, пригадав йому фотографії з похорону пітерського кримінального авторитета Романа Цепова, на яких засвітився і Володимир Кумарин.

Віктор Золотов тоді виконував обов'язки охоронця Анатолія Собчака та його доньки Ксенії Собчак. Але не будемо забігати наперед.

Справа «російської мафії», про яку іспанські медіа трубили з 2008 року, будувалася на окремих фактах про те, що в період з 1996 по 2008 рік комерсанти з Санкт-Петербурга переводили свої активи до Іспанії, щоб відмити кримінальні гроші.

Список підозрюваних, потім також відображений у документі про припинення кримінального переслідування, практично не містить знайомих або резонансних прізвищ.

Проте з високою часткою імовірності можна припустити, що деякі з прізвищ підсудних або їхніх подільників могли бути відомі Сергієві Скрипалю.

Іспанський період російських розвідників

28 вересня 2018 року британський журналіст Марк Урбан розповів про свою нову книгу The Skripal Files, опубліковану видавництвом Macmillan 4 жовтня, на сторінках Daily Mail. У статті Урбан коротко описує зміст своєї книги. Зокрема, згадує, що після розвалу Союзу офіцер ГРУ Сергій Скрипаль настільки розчарувався у своїй службі, що хотів звільнитися. Однак йому не дали цього зробити і відправили на посаду секретаря посольства з питань науки і техніки до Мадрида, куди він потрапив у вересні 1993 року.

Саме там, за словами Марка Урбана, який тривалий час інтерв’ював Скрипаля, російський військовий розвідник потрапив у поле зору британської МІ-6. А вже ближче до кінця тривалого відрядження офіцера ГРУ, у 1996 році, представник британської розвідки здійснив вербувальний підхід, який виявився вдалим.

Можливо сторінки книги Марка Урбана відкриють нам більше інформації про Скрипаля, але і так можна зробити висновок, що професійний розвідник ГРУ в Іспанії працював над збиранням і аналізом інформації саме в той період, коли представники бандитської спільноти Санкт-Петербурга, та й усієї Росії, будували свої схеми з відмивання в європейській країні грошей, отриманих злочинним шляхом.

Чи був він обізнаний про ці процеси?

Автори великої статті про Сергія Скрипаля Майкл Швіртц та Елен Баррі, яка вийшла на сайті The New York Times 9 вересня 2018 року, вважають, що був.

За їхніми словами, Скрипаль неодноразово їздив до Іспанії, де контактував з місцевою службою розвідки CNI. Іспанська розвідка CNI брала активну участь у розслідуванні і кримінальному процесі над «тамбовським» угрупованням. Її офіцери навіть давали свідчення. А самого Скрипаля отруїли в той час, як у Мадриді тривав судовий процес, що розпочався 18 лютого, а закінчився у квітні 2018 року.

Таким чином, абсолютно не дивно, що журналісти тут же пов'язали такі імена, як Скрипаль, Литвиненко (якого також отруїли полонієм уже тоді, коли квиток до Мадрида лежав у його кишені) і Владислав Резник (депутат Держдуми і колишній успішний підприємець із Санкт-Петербурга, в компанії якого працював Дмитро Медведєв).

Тим більше, що під час кримінального процесу раз по раз спливали матеріали і слівця, які вели безпосередньо до Володимира Путіна та його найближчого оточення.

Звідки взявся Литвиненко

11 вересня 1998 року прем'єр-міністром Росії призначили Євгена Примакова. Це було дуже важке рішення для «сім'ї» Єльцина, яка фактично керувала країною замість хворого президента. Однак для збереження хоч якогось балансу необхідна була незалежна фігура. Особливо після того, як 17 серпня 1998 року прем'єр-міністр Сергій Кирієнко (який сьогодні є першим заступником голови АП РФ) оголосив про дефолт Російської Федерації.

До речі, згодом різні дослідження причин дефолту, серед іншого, вказали на те, що успішний бізнесмен і близька людина «сім'ї» Борис Березовський також доклав руку до фінансового краху, активно займаючись спекуляціями на ринку державних короткострокових облігацій РФ.

У той момент, коли Примаков став прем'єр-міністром, Борис Березовський уже півроку як обіймав посаду виконавчого секретаря СНД, що, по суті, було досить декоративною, дипломатичною посадою. Однак, за словами самого прем'єра, Березовський дуже хотів бути «сірим кардиналом», що, звісно ж, для розвідника Примакова було абсолютно неприйнятним.

Перше, що зробив Примаков, отримавши посаду, — неофіційно запросив усіх керівників спецслужб і попросив їх про підтримку та співпрацю у справі наведення ладу з розкраданнями в економіці (одним із них був і Володимир Путін). На економічному форумі в Давосі він обмовився про свою жорстку політику щодо економічних злочинів, що викликало істеричну реакцію Бориса Березовського, який критикував прем'єр-міністра відкрито і на камеру.

І ось коли конфлікт між Примаковим і Березовським уже увійшов у публічну фазу, 17 листопада 1998 року підполковник ФСБ Олександр Литвиненко та кілька його «колег» провели в інформаційному агентстві «Інтерфакс» досить комічну прес-конференцію, на якій оголосили, що керівництво ФСБ змушує їх скоїти замах і вбити Бориса Березовського, з яким Литвиненко, за його власними словами, був знайомий із 1994 року.

На прес-конференції «офіцери» сидять у чорних окулярах (а один у «балаклаві» а-ля Семен Семенченко), нібито для виконання правил конспірації.

Коли конфлікт зайшов у глухий кут, на початку лютого 1999 року спецслужби з обшуками вриваються до компаній «Аерофлот» і «Сибнафта», які вважали «годівницями сім'ї». Поки Єльцина не випускають із лікарні, Примаков обіцяє «посилення боротьби зі злочинністю та корупцією», після чого Березовський починає контратаку в публічному просторі, на що негайно отримує відповідь. Єльцин починає процедуру його усунення з посади секретаря СНД, а Примаков уже відверто ганьбить на камеру.

Після прес-конференції, на якій Литвиненко відкрито виступив проти керівництва спецслужби, з'являється ще одне відео, на якому так званий журналіст Сергій Доренко (який неодноразово визнавав свою роботу на Березовського) нібито інтерв'ює офіцерів Управління з розробки і припинення діяльності злочинних організацій (УРЗО) ФСБ.

На відео Доренко каже, що його зняли вночі 20 квітня 1999 року, однак підтверджень цього немає. Разом із ним у кадрі сидять: начальник 7-го відділу (відділ з боротьби з бандитизмом) УРЗО ФСБ підполковник Гусак Олександр Іванович, заступник начальника 7-го відділу УРЗО ФСБ підполковник Литвиненко Олександр Вальтерович і старший опер 7-го відділу УРЗО ФСБ майор Понькін Андрій Валерійович.

Цікаво, що багато співробітників УРЗО ФСБ, згадані в цьому відео, фігурують у списках центру «Миротворець» як учасники бойових дій та військових злочинів у Чечні.

Найактивніше на відео поводиться Литвиненко, посміхаючись і охоче розповідаючи про те, як його колеги і джерела в різні часи казали йому, що «Абрамича хлопнуть» (вб'ють Березовського).

Крім того, офіцери на камеру розповідають про вказівку керівництва викрасти молодшого брата Умара Джабраїлова — Хусейна, з метою визволити своїх колег із чеченського полону, домігшись викупу у сім'ї.

Самі Умар і Хусейн Джабраїлови — досить відомі особистості. Умар балотувався у президенти Росії, а Хусейн — у президенти Чечні. До 2017 року Умар був членом партії «Єдина Росія» до того моменту, поки його не вигнали за стрілянину з пістолета в готелі Four Seasons.

Слід особливо зазначити, що у своїх відеоінтерв'ю офіцери УРЗО ФСБ говорили про керівників спецслужби досить високого рівня, однак про Володимира Путіна в цих відео не згадують. Це викликає інтерес, позаяк Путін очолив ФСБ за два місяці до призначення Євгена Примакова прем'єр-міністром — 25 липня 1998 року. Це означає, що всі активності «розвідника» Примакова у площині безпеки повинні мали, як мінімум, супроводжуватися інформованістю «розвідника» Путіна. У тому числі й такий демарш, як прес-конференція офіцерів держбезпеки.

Далі буде...

У наступній статті ми розповімо докладніше про УРЗО ФСБ та його співробітників.