18:00 09.08.2021

«Синій птах» сера Малколма Кемпбелла

Хіба не легенда?

Сер Малколм Кемпбепл був не менш знаменитим, ніж президенти, королі та прем'єр-міністри планети. Він ставив рекорди швидкості на суші, воді й у повітрі на гоночних автомобілях, на швидкісних глісерах, на спортивних літаках.

Наприкінці 1930-х років на рахунку англійця були десятки світових рекордів і кілька жорстоких катастроф. Але провидіння берегло Малколма, який за досягнення у світі швидкості отримав від короля Британії звання сера.

Малколм Кемпбелл народився у Чізлхерсті, графство Кент, Англія, 11 березня 1885 року у родині торговця алмазами.

Він навчався в незалежній Аппінгемській школі зі спільним навчанням. У Німеччині, вивчаючи торгівлю діамантами, він також зацікавився автомобільними й мотоциклетними перегонами. Повернувшись до Англії, два роки працював у страховій компанії Lloyd's of London безкоштовно, а потім ще рік за оплату один фунт на тиждень.

Між 1906 та 1908 роками він виграв усі три гонки на мотоциклах London to Lakes End Trials.

У 1910 році він почав брати участь в автоперегонах у Бруклендсі.

Після початкового захоплення велосипедами й мотоциклами, у 1910 році він купив свій перший автомобіль, «Даррак», який він назвав «Синій птах» (ім'я, яке він використовував і для всіх наступних своїх рекордних автомобілів, а також глісерів, мабуть, тому, що він вважав це ім'я щасливим). Йому просто дуже сподобалася п'єса Моріса Метерлінка.

Разом з іншими автомобілями він брав участь у перегонах на цій машині на легендарній гоночній трасі Бруклендс у графстві Суррей.

Blue Bird I "Darracq", на фото Малколм Кемпбелл і Годфрі Уотерс. 1912 рік

Який це чудовий час для раптового припинення життя. Або раптової трагічної загибелі — як кому подобається. Адже швидкість — це дуже важкий наркотик. Адреналін штовхає вас чимдалі до незримої межі між життям і загибеллю.

Коли почалася Перша світова війна, його призвали до Королівського авіакорпусу. Малколм мав певний досвід польотів у Бруклендсі на різних літаках, включно з тим, який він побудував сам, і займався тим, що переганяв літаки через протоку Ла-Манш. У 1918 році він опублікував дуже маленьку, але цікаву книгу під назвою «Поради новачкам у галузі польотів», в якій переказав свої історії як лейтенант М. Кемпбелл, який згодом отримав підвищення по службі до капітана.

У 1921 році такий собі Kennelm Lee Guinness (винахідник свічки запалювання KLG) проїхав на автомобілі Sunbeam із дванадцятициліндровим V-подібним двигуном у 350 кінських сил по Бруклендській залізниці зі швидкістю 135 миль за годину, вийшовши на фінішну пряму зі швидкістю 140 миль за годину.

Під час тренувань 16 травня 1922 року було встановлено новий рекорд швидкості на рейках у 144 миль за годину, а наступного дня у вітряну погоду він розігнався до офіційної швидкості 140,51 миль за годину в один бік, щоб перевершити попередній рекорд швидкості у перегонах по колу в Бруклендсі у 123,39 миль за годину.

Цей Sunbeam згодом куплив Малколм Кемпбелл за ціною, яку ніколи не розголошували. Після ремонту він пофарбував його в синій колір, назвав «Синім птахом» Bluebird та вирушив на випробування на острові Фаное в Данії. Там Кемпбелл показав швидкість 146,4 миль за годину, однак ніколи не здобув міжнародного визнання, хоча прилад для вимірювання часу був належним чином сертифікований.

Blue Bird II “Sunbeam”, engine 350 hp volume 18.3 litre V12 Sunbeam Manitou, 1920-1923 рр.

Однак Кемпбелл не був людиною, яку легко збити з шляху, і після дороговартісних робіт із налаштування та кількох невдалих поїздок у вересні 1924 року він поїхав на авто до Пендін-Сендс, де зафіксував офіційний рекорд на дистанції в один кілометр в обидва боки 146,16 миль за годину — на 0,015 секунди швидше, ніж попередній рекорд Елдріджа, встановлений на Fiat в Арпажон у Франції.

Одразу після цього він виставив машину на продаж за 1500 фунтів стерлінгів. Але потім вирішив витратити на неї ще трохи часу, коли дізнався, що Джон Годфрі Перрі Томас має намір здійснити серйозну спробу відібрати у нього рекорд у перегонах графа Луї Зборовськи на апараті Higham Special, який Томас перейменував на Бебс (Babs).

Після повернення до Пендіна 21 липня 1925 року Кемпбелл підвищив свій рекорд до 150,766 миль за годину, ставши першим у світі водієм автомобіля, який перевищив швидкість 150 миль за годину. На відзначення цього результату він побудував кілька великомасштабних моделей Sunbeam, принаймні дві з яких, як відомо, збереглися. Цей автомобіль виставлено в Національному автомобільному музеї в Больйо, Англія.

На автівці було встановлено дванадцятициліндровий V-подібний безнаддувний двигун Sunbeam Manitou потужністю 350 к.с. об'ємом 18,3 літра. Від серійного автомобіля вона відрізнялася довгим конічним аеродинамічним хвостом.

Наступного року гонщик Генрі Сігрейв побив рекорд Кемпбелла і став призером на величезному двомоторному червоному автомобілі Sunbeam із загальною потужністю двигунів у 1000 к.с., який також ненадовго помітили у Бруклендсе, за кермом якого Генрі виступав під час важливої видовищної демонстрації.

Протягом наступних десяти років Кемпбелл мав виступати з іншою автівкою, Napier-Campbell, яка зрештою встановила рекорд наземної швидкості у штаті Юта у 1935 році зі швидкістю 301,13 миль за годину, що принесло йому довгоочікуване лицарське звання.

Napier-Campbell Blue Bird (Blue Bird III)

Цей автомобіль двічі перебудовувала з новими та більш потужними двигунами фірма Thomson&Taylor's. Його докладна історія свідчить про тверду рішучість Кемпбелла досягти успіху у перегонах практично за будь-яку ціну.

Протягом цього періоду Кемпбелл був дуже активний у всіх класах перегонів у Бруклендсі, керуючи 1,5-літровим Talbot, кількома Bugattis та колишнім Benoist з рядним восьмициліндровим двигуном GP Delage з наддувом, який був на піку своєї слави у 1928 році після численних перемог на Гран-прі 1927 року. На цій машині він домінував у перегонах 1928 року на 200 миль 21 липня, вигравши 12 хвилин і 12 секунд за середньої швидкості 78,34 миль за годину. Кемпбелл також брав участь у перегонах Гран-прі на континенті, вигравши Гран-прі у Булоні 1927 і 1928 років у Франції за кермом Bugatti T39A.

Сер Малколм Кемпбелл був одружений тричі — з Марджорі Дагмар Нотт (1913-1915), з Дороті Евелін Віттолл (1920-1940) і з Бетті Нікорі (1945-1948). Він мав двох дітей, обидва від другої дружини Дороті — Дональда Кемпбелла (1921-1967) та Джин Кемпбелл (1923-2007).

Cер Малколм Кемпбелл і його син Дональд біля Napier-Campbell Blue Bird (Blue Bird III)

Кемпбелл був акціонером у Brooklands і брав дуже активну участь в управлінні гоночною трасою, проектуванні дороги.

Napier-Campbell Blue Bird (Blue Bird III) 1927 р. У першій модифікації автомобіля було використано авіаційний двигун рідинного охолодження Napier Lion потужністю близько 450 к.с. з об'ємом 22,3 літра. Він мав звичайну форму з розташованим спереду вертикальним радіатором і водієм позаду двигуна. Три блоки циліндрів на спільному картері двигуна W-12 були приховані виступами у вузькому капоті з реактивними вихлопними патрубками. Вихлопні гази від середнього блоку циліндрів збиралися в загальний колектор з вигином до лівого борту.

Перша рекордна спроба Bluebird III була 4 лютого 1927 року у Пендін-Сендс. Було досягнуто максимальної швидкості у 195 миль за годину (314 км/год), спокусливо близької до чарівних 200 миль за годину (320 км/год), але середнє значення швидкості в обидва боки, зафіксоване для самого рекорду, було нижчим — 174,883 миль за годину (281,45 км/год).

Рекорд 1927 року виявився нетривалим, позаяк автомобіль Генрі Сігрейва Sunbeam з двигунами в 1000 к.с. через місяць досяг 180, а потім і 200 миль за годину. Це спонукало Кемпбелла перебудувати автомобіль під новий, потужніший двигун. Прямуючи за Сігрейвом до Дейтона-Біч 19 лютого 1928 року Кемпбелл встановив рекорд швидкості 333,063 км/год, подолавши межу в 200 миль за годину. І знову він утримував рекорд лише кілька місяців, програвши його Рею Кічу на рекордному автомобілі White Triplex.

У 1929 році Кемпбелл шукав більш передбачуваний майданчик, ніж приливний піщаний пляж, тому вирушив обстежувати можливі місця для перегонів з повітря. Африка видавалася багатообіцяючою, і Кемпбелл розпочав пошук відповідного майданчика в радіусі 600 миль від Тімбукту. Дно висохлого озера Вернойкпан була за 450 миль (720 км) від Кейптауна і мало обмежену можливість доступу.

На жаль, майже одразу після прибуття гонщика після п'яти років посухи в пустелі пішли дощі. Кемпбелл повернувся до Кейптауна, де на свій 44-й день народження дізнався, що Генрі Сігрейв у Дейтона-Біч встановив новий рекорд швидкості на автомобілі Golden Arrow — 231,44 милі за годину (372,47 км/год). Blue Bird не змогла досягти цього на африканській трасі й у тамтешніх кліматичних умовах, але він якнайкраще використував довгу дистанцію і встановив світові рекорди на дистанції у 5 та 10 миль зі швидкістю 212 миль за годину (341 км/год).

Суперник Кемпбелла Генрі Сігрейв загинув 30 червня 1930 року при спробі встановлення рекорду швидкості на воді, коли Кемпбелл намагався встановити нові рекорди на суходолі у Південній Африці.

Після повернення Кемпбелл вирушив до Дейтони на новій Blue Bird, стурбований тим, що американці можуть побити рекорд. Сігрейв принаймні був британцем. 5 лютого 1931 року Кемпбелл покращив рекорд до 246 миль за годину (396 км/год), що мало великий резонанс у пресі. Після повернення він дізнався, що буде посвячений в лицарі і стане сером Малколмом Кемпбеллом.

Рік по тому він повернувся і розігнався до 251 миль за годину (404 км/год). Цей рекорд протримався ще рік, поки він сам не побив його на своїй наступній машині, Blue Bird 1933 року з двигуном Rolls-Royce.

Campbell-Napier-Railton Blue Bird IV 1931 року була автомобілем для встановлення сухопутного рекорду швидкості, якою керував Малколм Кемпбелл. Модернізований двигун Napier Lion VIID з приводним відцентровим нагнітачем видавав 1350 к.с. (1010 кВт). Це було перше використання наддуву для автомобілів, призначених для встановлення абсолютного рекорду швидкості. Потужність двигуна збільшилася більш ніж удвічі порівняно з попередньою моделлю Blue Bird.

Авіаційний двигун Rolls-Royce V12, поперечний розріз

Також з'явився революційний вертикальний аеродинамічний стабілізатор прямокутної форми, вперше використаний для авто Кемпбелла. Його запропонували після дослідження результатів продувки моделі автомобіля в аеродинамічній трубі компанії Віккерс за допомогою їхнього головного конструктора Р.К.Пірсона. Повітрозабірник перед радіатором був, як і раніше, овальної форми. Згодом радіатори перепроектували. Їх перенесли в задню частину автомобіля і встановили зовні. Ці поверхневі радіатори були виготовлені компанією Fairey Aviation і містили 2400 погонних футів (730 метрів) труби. Видалення переднього радіатора дозволило отримати низький округлий ніс із кращою обтічністю.

Одна французька газета порівняла зовнішній вигляд автомобіля з китом. Місце пілота було позаду двигуна верхом на величезній трансмісії, яка передавала шалену потужність на задні ведучі колеса. Передні і задні колеса закривалися обтічниками не повністю для зручності ремонту. Машина вийшла неповоротка, великої довжини і величезної маси. Вона була мало пристосована для переміщення шляхами загального користування.

Останній рекордний автомобіль Малколма Кемпбелла Campbell-Railton Blue Bird V. У 1933 році він переконав Міністерство авіації дозволити йому використовувати секретний двигун Rolls-Royce R, встановлений на рекордному гідролітаку Supermarine S.6, потужністю 2300 к.с. Цей літак брав участь у перегонах Schneider Trophy.

Форму кузова Blue Bird істотно переробили, кузову перепроектували відомі виробники Mulliner. Результати були незвичайними. Для стійкості була змінена форма вертикального стабілізатора з прямокутної на трикутну. Його попередня Blue Bird Campbell-Napier-Railton 1931 була значно перебудована. Загальна компоновка та прості подвійні лонжерони шасі залишилися, але решту перепроектували. Кузов залишився таким самим, із вузьким корпусом з решіткою радіатора в формі надгробної плити і напівзакритими колесами, але механіка була новою.

Що найважливіше, більший, важчий і значно потужніший двигун Rolls-Royce R V12 об'ємом 36,7 літрів замінив старий Napier Lion, знову ж таки з приводним відцентровим нагнітачем. Для досягнення двигуном надвисокої потужності була розроблена та випробувана паливна суміш з 30% бензолу, 60% метанолу і 10% ацетону, плюс 4,2 см3 тетраетилсвинцю на галон. Для встановлення величезного двигуна потрібні були два виступаючих обтічника на капоті кузова, щоб закрити головки блоків циліндрів двигуна V12.

Перший пробіг нової Blue Bird був у Дейтоні. 22 лютого 1933 року він встановив рекорд швидкості 438 км/год. Зараз у Кемпбелла була автівка з максимальною потужністю, яку він міг тільки побажати, але без можливості використовувати всі її переваги. Була проблема з пробуксовкою на старті ведучих задніх коліс, яка призводила до втрати максимальної швидкості на 50 миль за годину (80 км/год).

Візуально машина була зовсім іншою. Кузов тепер мав прямокутний поперечний переріз і займав повну ширину над колесами. Хоча насправді ця збільшена ширина створювала враження набагато нижчого і витонченого автомобіля, що підкреслювалося довгим хвостовим стабілізатором і виступаючими обтічниками над головками блоків циліндрів двигуна. Цей «Синій птах» явно був дизайном модерністів 30-х років, а не грубим героїзмом 20-х років.

Campbell-Railton Blue Bird (Blue Bird V) 1935

Механічнi зміни у автомобілі були зосереджені на поліпшенні тяги, а не на збільшенні і без того величезної потужності в 2300 к.с. На задній ведучий міст були встановлені подвійні колеса та шини для поліпшення зчеплення, як у вантажівки. Трансмісія також була розділена на окремі приводи — лівий та правий. Це зменшило навантаження на кожен привід, дозволило зменшити висоту посадки водія, але потребувало асиметричного укорочення колісної бази з одного боку на 1,5 дюйма (37 мм). Були встановлені аеродинамічні гальма-щитки, які задіювала пневматична система. Повітрозабірник радіатора міг бути закритий рухомою заслінкою на короткий час під час рекордного заїзду.

Blue Bird зробила свій перший рекордний заїзд у Дейтона-Біч на початку 1935 року. 7 березня 1935 року Кемпбелл поліпшив свій рекорд до 276,82 миль за годину (445,5 км/год), але нерівність піску викликала втрату зчеплення з дорогою, і він вважав, що авто здатне рухатися з ще більшою швидкістю.

Для швидшої автівки була потрібна довша і гладша поверхня, і це привело його до вибору як рекордної траси солончаку озера Бонневіль у штаті Юта. Цього разу молодий Дональд Кемпбелл супроводжував свого батька. 3 вересня 1935 року бар'єр у 300 миль за годину був подоланий на швидкості 304,331 милі за годину, увінчавши рекордну кар'єру сера Малколма Кемпбелла.

Слід згадати ангела-хранителя Малколма і Дональда Кемпбелла — механіка від бога Леопольдо Альфонсо Вілья. Він по праву є співавтором усіх рекордів Blue Bird як на суші, так і на воді. Він у найкоротший термін усував усі несправності апаратів як у майстерні, так і на місці заїзду.

Малколм Кемпбелл вирішив встановити рекорд швидкості на воді і відібрати пальму першості в американців. Глісер Blue Bird K3 мав мінімально необхідні розміри і водотоннажність, щоб не потонути від навантаження величезного двигуна Rolls-Royce R масою 740 кг. Довжина глісера становила 7 метрів, ширина 2,9 метрів, а водотоннажність 2243 кг. Глісер мав один корпус з одним кілем, майже плоске днище з малим кутом кілеватості і лише один редан. Для правильного центрування майже половина двигуна, закритого обтічником, консольно висіла позаду транця. Конструкція корпусу була виконана клеєною з багатошарової фанери. На випадок аварії запас плавучості забезпечували 36 тисяч м'ячів від пінг-понгу, зашитих у полотняні мішки.

Незадоволений швидкісними показниками у 130 миль за годину Кемпбелл вирішив будувати новий глісер, але вже за триточковою гідродинамічною схемою. Blue Bird K4 мала, як і раніше, один корпус, але з трьома кілями і трьома реданами. Лівий та правий редан були віднесені ближче до носа, а середній редан — у корму. Таким чином, при максимальній швидкості глісер спирається на поверхню води тільки у трьох точках, що сприяє зменшенню гідродинамічного опору руху. Але при цьому під днищем глісера утворюється динамічна повітряна подушка, виникає аеродинамічна підйомна сила, яка прагне відірвати корпус від води. Оскільки глісер не має керованих аеродинамічних поверхонь, то у разі відриву від води політ стає хаотичним, некерованим і машина може зруйнуватися від удару об воду на великій швидкості.

Blue Bird K4 під керуванням Малколма Кемпбелла змогла встановити абсолютний рекорд швидкості на воді в 141 милю за годину на озері Коністон 19 серпня 1939 року.

Малколм Кемпбелл помер після тривалої хвороби від інсульту 31 грудня 1948 року у віці 64 років, і його спадкоємцем став його син Дональд. Суперникам Малколма, Генрі Сігрейву та Джону Коббу, пощастило менше — обидва загинули у катастрофах своїх рекордних швидкісних апаратів. Ім'я сера Малколма було занесено до Міжнародної зали слави автоспорту у 1990 році.

Дональд Кемпбелл продовжив рекордну традицію всупереч волі батька, подолавши межу швидкості 400 миль за годину на автомобілі з газотурбінним двигуном Bluebird CN7, який зараз перебуває у Національному автомобільному музеї лорда Монтегю в Больйо..

Дональд Кемпбелл загинув, коли намагався побити власний рекорд швидкості на воді на озері Коністон на глісері з реактивним двигуном Bluebird K7 4 січня 1967 року. Одразу після катастрофи вдалося підняти з води тільки лівий понівечений поплавок глісера. Тіло пілота зникло безслідно. Тільки 8 березня 2001 року підняли з дна озера сильно деформований остов реактивного глісера. Через два місяці — 28 травня 2001 року — знайшли та підняли тіло Дональда Кемпбелла. Його поховали 12 вересня 2001 року на березі озера Коністон на кладовищі Coniston Graveyard. На згадку про нього рекордний апарат Blue Bird K7 ретельно відновив з уламків колектив ентузіастів.

Онука Малколма Кемпбелла та донька Дональда Кемпбелла Джина Кемпбелл побила світовий рекорд швидкості на воді серед жінок на глісері Agfa Bluebird зі швидкістю 122,86 миль за годину у 1984 році.

Дональд (Дон) Уельс — онук Малколма Кемпбелла та племінник Дональда Кемпбелла продовжив справу своїх славних предків і встановив рекорд швидкості Великої Британії на електромобілі — 137 миль за годину.

Автомобілі Малколма Кемпбелла

Darracq Blue Bird I 1910-1912.
Sunbeam 350 hp (Blue Bird II) 1923. Рекорд 24 вересня 1924 року в Пендін-Сендс — 146,16 миль за годину (235,23 км/год).
Napier-Campbell Blue Bird (Blue Bird III) 1927-1929, Engine 22.3 litre, W12-block Napier-Lion VIIA, 450 hp 2,000 rpm, 502 hp 2,200 rpm. Рекорд 4 лютого 1927 року в Пендін-Сендс — 174,88 миль за годину (281,45 км/год).
Campbell-Napier-Railton Blue Bird (Blue Bird IV). Engine 1,450 hp 23.9 litre supercharged Napier-Lion VIID W12. Рекорд 5 лютого 1931 року — 246 миль за годину (396 км/год). Рекорд 19 лютого 1928 року в Дейтона-Біч — 207 миль за годину (333,06 км/год).
Campbell-Railton Blue Bird (Blue Bird V).

Рекорди Blue Bird V

22 лютого 1933 року рекорд в Дейтона-Біч —272,465 миль за годину (438 км/год).
7 березня 1935 року рекорд в Дейтона-Біч — 276,71 миль за годину (445,50 км/год).
3 вересня 1935 року рекорд на солончаку озера Бонневіль — 301,129 миль за годину (484,955 км/год), вперше подолано бар'єр у 300 миль за годину.

Технічні показники Blue Bird V

об'єм двигуна Rolls-Royce R V12 — 36,7 літра
потужність 2300 к.с. з одноступінчастим одношвидкісним приводним відцентровим нагнітачем
маса — 4,75 тонни
довжина — 27 футів (8,2 м)
довжина колісної бази — 13 футів 8 дюймів (4,17 м)
орієнтовна вартість — 9700 фунтів стерлінгів.
імовірні додаткові витрати на модернізацію — 16 000 фунтів стерлінгів (модифікація автомобіля 1935 року).

Рекорди швидкості сера Малколма Кемпбелла на воді

1 вересня 1937 року — 126,33 миль за годину, глісер BlueBird K3, озеро Маджорі, Швейцарія.
2 вересня 1937 року — 129,56 миль за годину, глісер BlueBird K3, озеро Маджорі, Швейцарія.
17 вересня 1938 року — 130,93 миль за годину, глісер BlueBird K3, озеро Хальвіль, Швейцарія.
19 серпня 1939 року — 141,74 миль за годину, глісер BlueBird K4, озеро Коністон, Англія.